Кредока провели до великої спальні, де горів вогонь і де на великому ліжку під балдахіном лежала немолода жінка. Хоч вона була лише на сім або вісім років старша від Летиції Блеклок, проте її тендітність робила її старшою за її вік.
Її біле волосся було акуратно укладене, піна з блакитної вовни обгортала їй шию та плечі. На обличчі було видно сліди болю, але й сліди втіхи також, І на свій превеликий подив Кредок навіть помітив у її збляклих синіх очах те, що можна було назвати не інакше, як лукавими вогниками.
— Цікаво, дуже цікаво, — сказала вона. — Мені нечасто доводиться приймати візити з поліції. Я чула, ніби Летиція Блеклок була не дуже поранена, коли на неї вчинили замах? Як там моя люба Блекі?
— Дуже добре, місіс Ґедлер. Вона з любов'ю передає вам привіт.
— Минуло багато часу відтоді, як ми бачилися востаннє… Протягом багатьох років ми обмінювалися лише вітальними листівками на Різдво. Я запрошувала її приїхати сюди, коли вона повернулася до Англії після смерті Шарлоти, але вона сказала, що нам буде боляче зустрітися після такої тривалої розлуки, і, либонь, вона мала слушність… Блекі завжди була особою вельми розважливою. Близько року тому мене відвідала одна шкільна подруга, і ви тільки собі уявіть! — Вона усміхнулася. — Ми знудили одна одну до смерті. Після того як закінчилися всі наші: «Ти пам'ятаєш?», нам не було більше чого сказати. Нам обом було вкрай ніяково.
Кредок був радий дозволити їй говорити, перш ніж ставити свої запитання. Він хотів якомога глибше проникнути в минуле, у світ Ґедлерів та Летиції Блеклок.
— Я думаю, — сказала Белі тоном розуміння, — ви хочете запитати мене про гроші? Рендел заповів їх усі Блекі після моєї смерті. Звичайно, Рендел і на думці не покладав, що я зможу його пережити. Він був великий і сильний чоловік, ніколи не хворів навіть протягом дня, тоді як я постійно стогнала та нарікала, а лікарі приходили й дивилися на мене з глибоким жалем.
— «Стогнала та нарікала» не дуже на вас схоже, місіс Ґедлер.
Стара дама захихотіла.
— Я сказала це не в прямому значенні. Я ніколи не відчувала надто глибокого жалю до себе. Але завжди вважалося само собою зрозумілим, що я, істота слабка, покину цей світ першою. Проте сталося по-іншому. Атож — сталося зовсім інакше.
— А чому ваш чоловік заповів свої гроші так, як він їх заповів?
— Ви хотіли запитати, чому він заповів їх Блекі? Не з тієї причини, про яку ви, либонь, подумали. — Лукавий блиск у її очах тепер був дуже помітний. — У вас, полісменів, лиш одне на думці. Рендел ніколи не був у неї бодай трохи закоханий, і вона в нього закохана не була. Летиція, щоб ви знали, має радше чоловічу вдачу. Їй не притаманні ані жіночі почуття, ані жіночі слабкості. Я не думаю, що вона будь-коли була закохана в якогось чоловіка. Вона ніколи не була особливо гарною і не прагнула гарно вдягатися. Вона лише трохи підфарбовувала губи, віддаючи данину загальній моді, але не намагаючись зробити себе гарнішою. — У її старечому голосі пролунав жаль, коли вона додала: — Леті ніколи не розуміла, яка то втіха — бути жінкою.
Кредок подивився на мініатюрне тіло у великому ліжку з цікавістю. Він зрозумів, що Белі Ґедлер досі втішається тим, що вона жінка. Вона підморгнула йому.
— Я завжди думала, — сказала вона, — що бути чоловіком страшенно нецікаво й нудно.
Потім замислено додала:
— Гадаю, Рендел дивився на Блекі великою мірою як на свого молодшого брата. Він покладався на її думку, яка завжди була чудова. Вона не раз рятувала його з халепи, якщо хочете знати.
— Вона розповідала мені, що одного дня прийшла йому на допомогу з грішми?
— Це правда, але я мала на увазі навіть більше. Після всіх цих років можна сказати й правду. Рендел ніколи не вмів по-справжньому відрізнити чесну оборудку від шахрайської. Відчуття зраджували його. Бідолаха, можна сказати, не знав, що є чесним, а що — безчесним. Блекі не давала йому вклепатися в халепу. Це найприкметніша властивість Летиції Блеклок — вона абсолютно щира й порядна. Вона ніколи не вчинить того, що вважає непорядним. У неї просто чудовий характер. Я завжди захоплювалася нею. У тих дівчаток було жахливе дитинство. Їхній батько був старий сільський лікар — страшенно впертий і обмежений, справжній сільський тиран. Летиція покинула дім, втекла до Лондона й вивчилася там на дипломованого бухгалтера. Друга сестра була інвалідом, тіло в неї від природи було скалічене, і вона ніколи не виходила на люди. Тому, коли старий помер, Летиція все покинула й повернулася додому — доглядати сестру. Рендел був сам не свій від люті — проте це нічого не змінило. Коли Летиція вважала щось своїм обов'язком, вона виконувала його. І вплинути на неї ніхто не міг.