— Ні, боюся, що ні… Я прочитала його Ренделові, і він лише буркнув: «Рано чи пізно вона пожалкує за те, що одружилася з тим пройдисвітом». Більш ніколи він про них нічого не казав. Ми, можна сказати, забули про неї. Вона пішла з нашого життя.
— А проте містер Ґедлер заповів їй свій статок на випадок, якщо міс Блеклок помре раніше від вас?
— О, то була моя ініціатива. Я сказала йому, коли ми розмовляли про заповіт: «А якщо Блекі помре раніше від мене?» Він дуже здивувався, а я сказала: «О, я знаю, що Блекі дужа, як кінь, а я делікатне створіння — але ж іноді відбуваються нещасливі випадки, а раптом на неї впадуть ворота?..» — І він тоді сказав: «Більше мені нема кому заповісти гроші, більше нема кому. «Існує Соня», — сказала я. А він відразу сказав: «Щоб я дозволив заволодіти своїми грішми тому сучому синові? Та нізащо у світі!» І тоді я сказала: «Тоді нехай твої гроші дістануться її дітям — Піпові та Еммі, а тепер їх може бути набагато більше», і він трохи побурчав, але потім послухався моєї поради.
— І від того дня до сьогодні, — повільно проказав Кредок, — ви нічого не чули про свою зовицю та її дітей?
— Нічого, можливо, їх уже й на світі нема, адже таке буває. Вони можуть бути в Чипінґ-Клеґорні, подумав Кредок.
Так, ніби вона прочитала його думки, стривожений вираз з'явився в очах Белі Ґедлер. Вона сказала:
— Не дозволяйте їм завдати шкоди Блекі. Блекі — добра жінка, вона по-справжньому добра, і ви не дозволяйте скривдити її.
Зненацька голос у неї став зовсім кволий. Кредок побачив несподівані тіні навколо її рота та під очима.
— Ви стомилися, — сказав він. — Я піду Вона кивнула головою.
— Пошліть Мак до мене, — прошепотіла вона. — Атож, я стомилася. — Вона зробила слабкий рух рукою. — ? Оберігайте Блекі… Нічого не має статися з Блекі… Оберігайте…
— Я зроблю все від мене залежне, місіс Ґедлер. Він підвівся й рушив до дверей.
Її голос потягся за ним тонкою ниткою звуку:
— Я помру зовсім скоро — і вона у великій небезпеці. Бережіть її… Сестра Мак-Клеланд проминула його, коли він виходив. Він сказав із тривогою в голосі:
— Сподіваюся, я не заподіяв їй шкоду.
— О ні, не думаю, містере Кредок. Я вас попереджала, що вона відключиться цілком несподівано.
Згодом він запитав у медсестри.
— Єдине, чого я не встиг запитати в місіс Ґедлер, — чи має вона якісь давні фотографії? Якщо так…
Вона урвала його:
— Боюся, нічого в неї нема. Усі її особисті папери та речі, а також меблі з її дому в Лондоні відіслали на склад на початку війни. Місіс Ґедлер була тоді тяжко хвора. Склад потім розбомбили, і місіс Ґедлер була дуже засмучена втратою стількох особистих речей та сімейних документів. Боюся, жодних фотографій у неї не залишилося.
Он воно як, подумав Кредок.
А проте він не вважав свою подорож марною. Принаймні, йому пощастило з'ясувати, що близнята Піп та Емма були цілком реальними людськими створіннями.
Кредок міркував:
«Існують брат і сестра, що виросли десь у Європі. Соня Ґедлер була багатою жінкою на початку свого шлюбу, але гроші в Європі не залишилися тими грішми, якими вони були колись. Дивні речі сталися з грішми протягом воєнних років. А отже, існують двоє молодих людей, син і дочка чоловіка з кримінальним минулим. Припустімо, вони приїхали до Англії зовсім без грошей. Що вони в такому разі робитимуть? Насамперед спробують з'ясувати, чи в них тут немає багатих родичів. Їхній дядько, чоловік дуже багатий, помер. Мабуть, вони насамперед спробують знайти його заповіт. Довідатися, чи, бува, він не заповів якісь гроші їм або їхній матері. Тож вони підуть до Сомерсет-Гауза, ознайомляться там зі змістом його заповіту, а потім, либонь, довідаються про існування міс Летиції Блеклок. Потім наведуть довідки про вдову Ренде-ла Ґедлера. Вона інвалід, живе в Шотландії, і вони також довідаються про те, що жити їй залишилося недовго. Якщо Летиція Блеклок помре раніше, то їм дістануться великі гроші. І що ж тоді вони вирішать?
Кредок замислився: «Ні, до Шотландії брат і сестра не поїдуть, їм набагато простіше з'ясувати, де тепер живе Летиція Блеклок. І вони поїдуть туди, але не під власними іменами й прізвищами… Разом вони поїдуть чи окремо?.. Емма… Хто б це міг бути?.. Піп та Емма… Я з'їм свого капелюха, якщо Піп, Емма чи вони обоє не перебувають тепер у Чипінґ-Клеґорні…»
РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ
СОЛОДКА СМЕРТЬ
На кухні в «Літл-Педоксі» міс Блеклок давала розпорядження Міці:
— Зроби сандвічі із сардинами й помідорами. І спечи млинців, які виходять у тебе такими смачними. І я хотіла б, щоб ти зготувала свій особливий торт.