— Так, — сказала міс Баннер. — У мене буде справді чудовий день народження.
Її щоки зарожевіли від збудження й залишалися рожевими від тієї миті, коли полковник Істербрук подав їй невеличку коробку цукерок і сказав, уклонившись:
— Солодкі Солодкій!
Джулія поквапно відвернула обличчя й зустрілася із суворим поглядом міс Блеклок.
Усім смачним наїдкам було віддано належну шану, і господарі та гості підвелися після десерту з печива.
— Мене трохи нудить, — сказала Джулія. — Це від торта. Минулого разу я почувала себе так само.
— Але торт того вартий, — заспокоїв її Патрик.
— Ці чужоземці, безперечно, розуміються на виготовленні тістечок і тортів, — сказала міс Гінчкліф. — А от простого пудингу зготувати не можуть.
Усі шанобливо промовчали, хоч, здавалося, на губах Патрика блукає запитання, чи комусь і справді захотілося скуштувати простого пудингу.
— Ви знайшли нового садівника? — запитала міс Гінчкліф, звертаючись до міс Блеклок, коли вони повернулися до вітальні.
— Ні. А чому ви про це запитали?
— Бо я побачила чоловіка, який шастав біля курника. Досить пристойний тип, схожий на військовослужбовця.
— А, ви про того, — сказала Джулія. — Це наш детектив. Місіс Істербрук випустила з рук свою сумочку.
— Детектив? — вигукнула вона. — Але… навіщо?
— Не знаю, — сказала Джулія. — Він сновигає довкола і стежить за будинком. Гадаю, він охороняє тітку Леті.
— Цілковита нісенітниця, — сказала міс Блеклок. — Я й сама можу подбати про себе, красно дякую.
— Але ж усе вже позаду! — вигукнула місіс Істербрук. — Чому тоді, запитую я вас, вони не припиняють розслідування?
— Поліція незадоволена, — сказав її чоловік. — Ось що це означає.
— Але чому вона незадоволена й чим?
Полковник Істербрук похитав головою з виглядом людини, що могла б сказати набагато більше, якби захотіла. Едмунд Светенгем, який недолюблював полковника, сказав:
— Правда полягає в тому, що ми всі під підозрою.
— Але в чому нас підозрюють? — запитала місіс Істербрук.
— Не переймайся, кицю, — сказав її чоловік.
— У тому, що ми тиняємося з певним наміром, — пояснив Едмунд. — А намір полягає в тому, щоб здійснити вбивство за першої ж нагоди.
— О, будь ласка, облиште, містере Светенгем. — Дора Баннер ударилася в сльози. — Я переконана, ніхто тут не захоче вбивати нашу любу, нашу дорогу Леті.
Настала мить жахливого збентеження. Едмунд густо почервонів і промурмотів:
— Це ж тільки жарт.
Філіпа високим дзвінким голосом запропонувала послухати всім разом останні вісті о шостій вечора, і її пропозицію прийняли зі щирим ентузіазмом.
Патрик прошепотів до Джулії:
— Нам потрібна тут місіс Гармон. Вона сказала б своїм високим і мелодійним голосом: «Але я думаю, хтось досі чекає на добру нагоду, щоб убити вас, міс Блеклок?»
— Я рада, що вона з тією своєю міс Марпл не змогли прийти, — сказала Джулія. — Та стара жінка належить до тих, які пхають свого носа в усі кутки. А розум у неї схожий на зливальницю. Справжній вікторіанський тип.
Слухання останніх новин легко перейшло в приємне обговорення жахіть атомної війни. Полковник Істербрук сказав, що справжню загрозу цивілізації несе, безперечно, Росія, а Едмунд у відповідь повідомив, що має кількох приємних російських друзів — проте його слова зустріли досить холодно.
Вечірка закінчилася новими висловами вдячності на адресу господарів.
— Ти розважилася, Банні? — запитала міс Блеклок, коли пішов останній гість.
— О, так. Але в мене жахливо болить голова. Мабуть, від збудження.
— Це від торта, — сказав Патрик. — Я відчуваю, як у мене трохи розболілася печінка. А ви до того протягом усього вечора надщипували шоколад.
— Мабуть, я піду й ляжу, — сказала міс Баннер. — Ковтну дві пігулки аспірину і спробую гарно поспати.
— Це добрий план, — промовила міс Блеклок.
Міс Баннер пішла нагору.
— Ви не проти, якщо я закрию для вас качок, тітко Леті?
Міс Блеклок подивилася на Патрика суворим поглядом.
— Якщо ти не забудеш узяти двері на засув.
— Я це зроблю. Присягаюся.
— Випийте склянку хересу, тітко Леті, — сказала Джулія. — Як мала звичай казати моя стара няня: «Це наведе лад у вашому шлунку». Бридка фраза, але для даного моменту цілком слушна.
— Справді, це мені не завадить. Певно, ми не звикли до таких смачних наїдків. О, Банні, як ти мене злякала! Що з тобою?
— Я не можу знайти свій аспірин, — сказала Банні засмученим голосом.
— Візьми кілька моїх пігулок, люба, вони біля мого ліжка.