— Приходила міс Мерґатройд із куркою, щоб посадити її на якісь яйця. (Пояснення досить мудроване, але так вона каже.) Дуже збуджено все пояснює й суперечить сама собі, але Флетчер вважає, що це пояснюється її темпераментом, а не відчуттям вини.
— Може бути, — погодився Кредок. — Це на неї схоже.
— Потім прийшла місіс Светенгем, щоб забрати конину, яку міс Блеклок залишила для неї на кухонному столі, бо міс Блеклок їздила в той день автомобілем до Мілчестера, а вона завжди забирає там конину для місіс Светенгем. Ти бачиш у цьому якийсь глузд?
Кредок замислився.
— Чому міс Блеклок не залишила конину місіс Светенгем, коли проминала її дім, повертаючись додому з Мілчестера?
— Я не знаю чому, але не залишила. Місіс Светенгем каже, що вона (міс Бл.) завжди залишає конину для неї на своєму кухонному столі, і вона (місіс Св.) полюбляє забирати її, коли Міці немає вдома, бо Міці буває занадто брутальною.
— Досить логічне пояснення. А хто там був іще?
— Міс Гшчкліф. Каже, останнім часом вона вже давно там не була. Але Міці бачила, як одного дня вона виходила звідти крізь бічні двері, і крізь ті ж таки двері виходила місіс Бат (одна з місцевих жінок). Тоді міс Г. визнала, що вона могла заходити в дім, але забула про це. Не пам'ятає, чому вона туди заходила. Каже, певно, просто хотіла зазирнути всередину.
— Це здається досить дивним.
— Її поведінка також була дивною. Була там і місіс Істербрук. Вона виходила прогулювати своїх любих собак й зазирнула до господи міс Блеклок, щоб запитати, чи та залишила їй модель для плетіння, проте міс Блеклок не було вдома. Каже, вона трохи її зачекала.
— Дуже переконливо. За цей час вона могла все там обнишпорити, могла змастити двері. А що полковник?
— Одного дня він увійшов туди з книжкою про Індію, яку міс Блеклок висловила бажання прочитати.
— Вона справді висловила таке бажання?
— Вона розповіла, що доклала всіх зусиль, аби відмовити його від наміру накинути їй цю книжку, але зазнала повної невдачі.
— Так воно й буває, — зітхнув Кредок. — Якщо хтось справді заповзявся накинути тобі книжку, ти ніколи не зможеш урятуватися від неї!
— Ми не знаємо, чи там був Едмунд Светенгем. Він був дуже ухильний. Каже, йому доводиться іноді зазирати туди з дорученнями від матері, але думає, це було досить давно.
— Одне слово, цих відомостей не досить, щоб зробити якісь конкретні висновки.
— Так.
Райдсдейл додав із легкою усмішкою:
— Міс Марпл також часу не гаяла. Флетчер доповідає, що вона пила вранішню каву в кав'ярні «Синій птах», ходила на херес у «Боулдере» і на чай у «Літл-Педокс». Вона милувалася садом місіс Светенгем і навідувала полковника Істербрука, щоб помилуватися його раритетами.
— Можливо, бодай міс Марпл розвіє наші сумніви щодо того, чи він справжній полковник, чи ні.
— Якби він був несправжній, вона б уже нам сказала. Думаю, з ним усе гаразд. А проте нам доведеться звернутися до Східного Відомства, щоб остаточно в цьому переконатися.
— А тим часом треба розв'язати ще одну проблему, — сказав Кредок. — Як ви гадаєте, міс Блеклок погодиться поїхати звідси геть?
— Покинути Чипінґ-Клеґорн?
— Атож. Можливо, забрати із собою вірну Баннер і виїхати в невідомому напрямку. Чому б їй не поїхати до Шотландії й не пожити з Белі Ґедлер. Це чудове неприступне місце.
— Залишатися там і чекати, поки Белі помре? Не думаю, щоб вона погодилася на це. Не думаю, що будь-яка порядна жінка погодилася б на таку пропозицію.
— Ідеться про порятунок її життя…
— Облиш, Кредоку, порішити людину не так легко, як ти гадаєш.
— Ви так гадаєте, сер?
— З одного боку, це зовсім неважко, я згоден. Безліч методів. Гербіцид. Ударити по голові, коли вона зачинятиме пташник, постріл упритул із-за живоплоту. Усе дуже просто. Але порішити людину й не бути запідозреним у її вбивстві — зовсім не так легко.
І всі вони тепер знають, що перебувають під спостереженням. Оригінальна й ретельно спланована схема зазнала невдачі. Наш невідомий убивця мусить спланувати щось інше.
— Я знаю, сер. Але необхідно брати до уваги елемент часу. Дружина Ґедлера помирає і може відійти щохвилини. А це означає, що наш убивця не може дозволити собі чекати.
— Твоя правда.
— І ще одне, сер. Він — або вона — мусить знати, що ми тепер перевіряємо кожну особу.
— А це забирає час, — сказав Райдсдейл, зітхаючи. — Треба сконтактуватися зі Сходом, з Індією. Атож, це довга й марудна справа.
— Отже, це причина для поспіху. Я переконаний, сер, що небезпека є дуже реальною. На кону дуже велика сума грошей. Якщо Белі Ґедлер помре…