РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ
РЕКОНСТРУКЦІЯ ЗЛОЧИНУ
— Мені час іти, — сказала Банч. — Я увімкну вам лампу, бо тут так темно. Мабуть, буде гроза.
Вона підсунула невеличку настільну лампу до протилежного кінця столу, щоб вона відкидала світло на плетіння міс Марпл, що сиділа на широкому стільці з високою спинкою.
Коли шнур від лампи потягся по столу, кіт стрибнув на нього і став шматувати його зубами та пазурами.
— Облиш, Тиглат-Паласаре, облиш… Жахливий кіт. Гляньте, він прокусив шнур — ізоляція розтріпалася. Невже ти не розумієш, хвостатий йолопе, що тебе ж таки може вдарити електричним струмом, якщо ти таке витворятимеш?
— Дякую тобі, люба, — сказала міс Марпл і простягла руку, щоб увімкнути лампу.
— Вона вмикається не тут. Треба натиснути на цю ідіотську грушу посеред шнура. Стривайте хвилину. Я приберу квіти, щоб вони вам не заважали.
Вона підняла вазу з різдвяними трояндами, що стояли на протилежному боці столу. Тиглат-Паласар, крутячи хвостом, простяг бешкетну лапу й угородив пазурі в руку Банч. Вона розлила трохи води з вази. Кілька крапель упали на розтріпане місце шнура й на самого Тиглат-Паласара, який, обурено засичавши, стрибнув на підлогу.
Міс Марпл натиснула на вимикач у формі груші. У тому місці, де шнур просяк водою, бризнули іскри і пролунав тріск.
— Ой лишенько! — скрикнула Банч. — Сталося коротке замикання. Мабуть, тепер тут не увімкнеш жодної лампи. — Вона клацнула кількома вимикачами. — Атож, жодна не загорілася. Як це по-дурному, що всі вони підключаються до однієї штуковини, чи як вона там називається. І поверхню столу обсмалило теж. Паршигвий Тиглат-Паласаре, це все твоя провина. Тітко Джейн, що з вами? Ви злякалися?
— Ні, моя люба, не турбуйся за мене. Річ у тім, що я раптом побачила те, що давно вже мала б побачити…
— Я піду вкручу пробку й візьму лампу з кабінету Джуліана.
— Не треба, моя люба, не турбуйся. Ти запізнишся на свій автобус. Мені більше не треба світла. Мені треба лише посидіти тихо й поміркувати про дещо. Поквапся, люба, а то проґавиш свій автобус.
Коли Банч пішла, міс Марпл сиділа нерухомо близько двох хвилин. Повітря в кімнаті було важке й погрозливе — за стінами будинку збиралася буря.
Міс Марпл потягла до себе аркуш паперу.
Вона написала спочатку: Лампа? і підкреслила це слово двома жирними рисками.
Через хвилину або дві вона написала ще одне слово.
Її олівець мандрував по паперу, креслячи на ньому якісь таємничі знаки…
У досить темній вітальні садиби «Боулдерс» із низькою стелею й заґратованими вікнами міс Гінчкліф та міс Мерґатройд палко сперечалися.
— Головний клопіт із тобою, Мерґатройд, — сказала Гінчкліф, — полягає в тому, що ти не хочеш спробувати.
— Але ж я тобі сказала, Гінч, у мене нічого не тримається в пам'яті.
— А ти послухай-но мене, Емі Мерґатройд, ми спробуємо організувати справді конструктивне мислення. Досі ми не дивилися на події під детективним кутом. Я припустилася істотної помилки щодо дверей. Ти не мала змоги надійно притримати двері для вбивці. Тебе виправдано, Мерґатройд!
Міс Мерґатройд усміхнулася досить невиразною усмішкою.
— Нам дуже не пощастило, що ми маємо єдину мовчазну домашню робітницю на весь Чипінґ-Клеґорн, — провадила Гінчкліф. — За звичайних обставин я б цьому раділа, але тепер вона добряче нас підвела. Кожен у селі знає про існування других дверей, які були використані, а ми почули про них лише вчора…
— Я все ще не зовсім розумію, як…
— Усе дуже просто. Наші перші припущення були цілком правильні. Ти не можеш водночас тримати двері відчиненими, махати ліхтарем і стріляти з револьвера. Ми розглянули револьвер і ліхтар, а двері відкинули. Але ми припустилися помилки. Треба було виключити з розгляду револьвер.
— Але в нього був револьвер, — сказала міс Мерґатройд. — Я бачила його. Він лежав на підлозі поруч із ним.
— Коли він був мертвий, так. Усе це очевидно. Але він не стріляв із того револьвера…
— Хто ж тоді стріляв?
— Саме це нам і слід з'ясувати. Але хоч би хто стріляв, ця ж таки особа поклала кілька отруєних пігулок аспірину біля ліжка Леті Блеклок — і в такий спосіб порішила бідолашну Дору Баннер. І то не міг бути Руді Шерц, бо він уже мертвий-мертвісінький. То був хтось із людей, присутніх у вітальні під час нальоту, і, мабуть, присутній також на святі народження Дори Баннер. І єдиною особою, яка відповідає цим обом вимогам, є місіс Гармон.