У небі збиралися густі сині хмари. Коли Мерґатройд стояла й дивилася навздогін автомобілю, який від'їжджав, почали падати перші краплі дощу.
Мерґатройд схвильовано побігла до шворки, на якій вона кілька хвилин тому вивісила сушитися два чи три джемпери та кілька нічних сорочок.
Вона мурмотіла крізь зуби:
— Хто б міг чекати такого дощу?.. О Господи, чому ж я раніше не зняла цей одяг — він був уже майже сухий…
Вона борюкалася з неслухняними прищепками, потім почула, що хтось наближається, й обернула голову. Міс Мерґатройд приязно усміхнулася:
— Заходьте до хати, ви промокнете…
— Дозвольте допомогти вам.
— О, якщо вам неважко… Не хочеться, щоб знову промокли. Треба було мені опустити шворку трохи нижче, але думаю, я дістану.
— Ось ваш шарф. Дозвольте, я накину вам його на шию.
— О, дякую… Гаразд, гаразд… Як би мені дотягтися до прищепки…
Вовняний шарф обмотався навкруг її шиї і раптом став затягуватися…
Рот у міс Мерґатройд роззявився, але з нього вихопилося лише хрипке булькання.
А шарф затягнувся ще тугіше.
Повертаючись зі станції, Гінчкліф зупинила машину, щоб підібрати міс Марпл, яка поспішала вулицею.
— Привіт! — закричала вона. — Ви дуже намокнете. Їдьмо зі мною, вип'єте у нас чаю. Я бачила Банч на зупинці автобуса. Ви будете сама-одна в будинку священика. Ходіть до нас. Мерґатройд і я спробували провести певну реконструкцію злочину. Мені здається, ми дечого досягли. Стережіться собаки. Вона трохи нервує.
— Яка гарна!
— Авжеж, цюця просто чудова! Ті йолопи тримали її на станції від самого ранку, нічого не повідомивши мені. Я добре вичитала їм, сучим дітям. Ой, пробачте мені за мою мову, я виросла на стайні, удома в Ірландії.
Невеличкий автомобіль ривком заїхав на задній дворик садиби «Боулдерс».
Табунець качок та іншої домашньої птиці оточив жінок, коли вони вийшли з машини.
— Мерґатройд їх не погодувала, — сказала міс Гінчкліф, — що вона собі думає?
— А важко дістати корм? — запитала міс Марпл.
Міс Гінчкліф підморгнула:
— Я у великій дружбі з більшістю фермерів, — сказала вона.
Порозганявши ногами пташине товариство, вона провела міс Марпл до котеджу.
— Сподіваюся, ви не намокли?
— Ні, це дуже добрий макінтош.
— Я запалю вогонь у каміні, якщо Мерґатройд не запалила його. Агов, Мерґатройд! Де ти, жінко? Мерґатройд! А де собака? Вона кудись зникла.
Знадвору долинуло тонке тужливе виття.
— Ох, ти ж, клятуща суко!
Міс Гінчкліф почовгала до дверей і погукала:
— Куті, Куті. Дурне ім'я, але так вони її назвали. Треба буде знайти для неї інше ім'я. Сюди, Куті.
Рудий сетер обнюхував якийсь згорток, що лежав під туго натягнутою мотузкою, де досі теліпався на вітрі жмут одягу.
— У Мерґатройд не стало навіть тямки занести білизну в дім. Куди вона заподілася?
Знову рудий сетер тицьнув носом у те, що здавалося купою одягу, закрученого вітром, підняв носа високо в повітря й знову завив.
— Що сталося із собакою?
Міс Гінчкліф широкою ходою пішла через траву.
Міс Марпл відчула, що сталося, і швидко побігла за нею. Вони стояли там поруч, краплі дощу падали на них, і рука старшої жінки обхоплювала плечі молодшої.
Вона відчувала, як її м'язи напружуються і клякнуть, тоді як міс Гінчкліф стояла й дивилася на тіло, що лежало там із посинілим, перекошеним обличчям і виваленим язиком.
— Я вб'ю її, ту стерву, яка це зробила, — сказала міс Гінчкліф низьким, спокійним голосом, — якщо вона потрапить мені до рук.
Міс Марпл перепитала:
— А?
Міс Гінчкліф обернула до неї своє спотворене від болю обличчя.
— Так. Я знаю, хто це був — досить точно знаю. Хтось із трьох.
Вона постояла ще мить, дивлячись на свою мертву подругу, а тоді обернулася до будинку.
Її голос лунав сухо й жорстко.
— Ми повинні зателефонувати в поліцію, — сказала вона. — А поки ми їх чекатимемо, я вам усе розповім. Я почасти винна в тому, що Мерґатройд лежить тут мертва. Я влаштувала гру А вбивство не гра.
— Ні, — сказала міс Марпл. — Убивство не гра.
— Ви дещо знаєте про це, чи не так? — запитала міс Гінчкліф, підіймаючи слухавку й набираючи номер.
Вона зробила коротке повідомлення й повісила слухавку.
— Вони будуть тут через кілька хвилин… Так, я чула, ви брали участь у таких справах раніше… Здається, Едмунд Светенгем сказав мені це… Ви хочете знати, що ми тут робили, Мерґатройд і я?
І вона лаконічно розповіла про розмову, яка відбулася між ними, перед тим як вона поїхала до станції.