— Тоді поясни мені, будь ласка, хто та молода жінка, яку ти привів сюди як Джулію Симонс і яку я вважала твоєю сестрою і своєю родичкою.
— Розумієте… тітко Леті… справа в тому… я спробую вам пояснити… звісно, мені не слід було робити це… Але мені так хотілося утнути якийсь жарт. Якщо дозволите мені пояснити…
— Я чекаю твоїх пояснень. Хто ця молода жінка?
— Я зустрівся з нею на одному коктейлі, відразу по тому як демобілізувався з армії. Ми почали розмовляти, і я сказав їй, що їду сюди, і тоді нам спало на думку, що було б непоганим жартом, якби я привіз її сюди… Річ у тому, що Джулія, справжня Джулія шалено мріяла про театр, і мати пережила кілька нападів — так їй цього не хотілося, — проте Джулії пощастило приєднатися до цікавої трупи в Перті чи десь там, і вона вирішила спробувати — але, щоб мати не турбувалася, вселити їй думку, що вона тут, зі мною, навчається на адміністратора як добра й порядна дівчина.
— Я все ж таки хочу знати, хто ця молода жінка.
Патрик із полегкістю обернувся, коли Джулія, холодна й незворушна, увійшла до кімнати.
— Нашу витівку викрито, — сказав він.
Джулія підняла брови. Потім, спокійнісінька, пройшла вперед і сіла.
— Окей, — сказала вона. — Так тому й бути. Ви, певно, дуже розгнівалися? — Вона подивилася з незворушною цікавістю на вираз обличчя міс Блеклок. — На вашому місці я була б дуже сердита.
— Хто ти? Джулія зітхнула.
— Я гадаю, настала та мить, коли я повинна розповісти все начистоту. Що ж, почнімо. Я одна з частин комбінації Піп-і-Емма. Якщо висловитися точніше, то мене звуть Емма Джоселін Стамфордис — щоправда, батько рано відмовився від прізвища Стамфордис. Думаю, згодом він називав себе де Курсі.
Мій батько й мати, дозвольте мені розповісти вам, розлучилися десь через три роки, після того як народилися Піп і я. Кожне з них пішло своєю дорогою. І вони розділили й нас Я дісталася батькові. Загалом він був поганим батьком, хоч і дуже чарівним. Протягом певних вельми занудних періодів я виховувалася в монастирях, коли батько зовсім не мав грошей або готувався взяти участь у якійсь особливо ницій афері. Він мав звичай щедро оплачувати перший семестр мого перебування в монастирі, а потім зникав і залишав мене в руках черниць на рік або два. У проміжках часу між тими періодами ми з ним іноді жили цікавим життям, обертаючись у космополітичному товаристві. Проте війна остаточно нас розділила. Я не маю жодного уявлення про те, що сталося з ним. Мені довелося пережити кілька власних пригод. Протягом певного часу я перебувала в лавах Французького Опору. То був незабутній досвід. Щоб скоротити довгу історію, скажу, що я приїхала до Лондона й почала думати про своє майбутнє. Я знала, що брат матері, з яким вона мала жахливу сварку, помер дуже багатою людиною. Подивилася його заповіт, чи немає там чогось для мене — там не було нічого. Тобто не було нічого в прямому розумінні. Я навела кілька довідок про його вдову — вона, схоже, була тяжко хвора, жила на ліках і потроху вмирала. Усі свої надії, як я зрозуміла, я могла покладати лише на вас. Вам мала дістатися величезна купа грошей, і вам не було на кого їх витрачати. Я буду з вами цілком відверта. Мені спало на думку, що я могла б познайомитися й подружитися з вами й ви могли б відчути до мене симпатію — адже багато чого змінилося, хіба ні, відтоді як дядько Рендел помер? Скільки тих грошей провалилося в прірву під час катастрофи, яка навалилася на Європу! Я подумала, а може, ви пожалієте нещасну дівчину-сироту, саму-одну у світі, і надасте їй невеличке утримання?
— То ти на це сподівалася? — похмуро посміхнулася міс Блеклок.
— Так. Адже я вас зовсім тоді не знала… Я уявляла собі, як приїду до вас і зі слізьми на очах розповім про своє становище… Потім мені пощастило зустрітися з Патриком, — бувають же такі щасливі випадки, — і він виявився вашим племінником, кузеном чи якимсь іншим родичем. Я сприйняла цю зустріч як неймовірне щастя. Я познайомилася з Патриком, і він охоче пішов мені назустріч. Реальна Джулія була без тями від своїх театральних мрій, і я незабаром переконала її, що високий обов'язок перед Мистецтвом вимагає від неї оселитися в якомусь незатишному помешканні в Перті й навчатися там сценічної майстерності, щоб стати новою Сарою Бернар.
Не звинувачуйте Патрика занадто. Він відчув великий жаль до мене, самої-одної на цілому світі, — і незабаром переконав себе в тому, що для мене буде просто чудово приїхати сюди з ним як сестрі й спробувати досягти своєї мети.
— І він також схвалив те, що ти наговорила стільки брехні поліції?