І тоді Кредок обернувся до Банч, бо пригадав, що вона йому казала по телефону.
— Де той папірець? Ви мені казали, вона щось писала на клаптику паперу.
Банч принесла йому папірець. Він розгорнув його на столі й подивився на нього. Банч нахилилася над його плечем і повторювала окремо по літерах кожне слово, яке він читав.
Лампа.
Далі слово:
Фіалки.
Потім через інтервал:
Де пляшечка з-під аспірину?
Наступний рядок у цьому дивному списку було прочитати найважче:
— Солодка смерть, — прочитала Банч. — Так називається торт Міці.
— З'ясувати, — прочитав Кредок.
— З'ясувати? Що з'ясувати? Диво та й годі… «Тяжка хвороба, мужньо перенесена…» Про що це вона?
— Йод, — прочитав інспектор. — Перли… ага, перли.
— А далі Лоті — ні Леті. Її е схоже на о. А потім — Берн. Пенсія…
Кредок і Банч здивовано витріщилися одне на одного. Кредок перечитав швидко:
— Лампа. Фіалки. Де пляшечка з-під аспірину? Солодка смерть. З'ясувати. Тяжка хвороба, мужньо перенесена. Йод. Перли. Берн. Пенсія.
Банч запитала:
— Це щось означає? Узагалі що-небудь означає? Я не бачу ніякого зв'язку.
Кредок повільно промовив:
— У мене був ніби проблиск — але тепер я нічого не бачу. Дивно, чому вона згадала про перли?
— Справді, вона згадала про перли. Що б це могло означати?
— Чи міс Блеклок завжди носить цей потрійний разок перлів?
— Так, завжди. Іноді ми сміємося з неї. Вони надто яскраво створюють враження фальшивих, чи не так? Але, мабуть, вона вважає їх дуже модними.
— Може бути й інша причина, — повільно проказав Кредок.
— Ви ж не хочете сказати, що вони справжні. О, справжніми бути вони ніяк не можуть.
— Чи дуже часто вам доводилося бачити справжні перли такого розміру, місіс Гармон? — Але ж вони так блищать. Кредок стенув плечима.
— Хай там як, а вони тепер не мають значення. Лише міс Марпл тепер має значення. Ми повинні знайти її.
Вони повинні знайти її, поки не буде пізно — та, можливо, вже надто пізно. Ті нашкрябані олівцем слова означали, що вона вийшла на слід… А це небезпечно — жахливо небезпечно. І де, у біса, Флетчер?
Кредок вийшов із будинку вікарія і рушив туди, де покинув свій автомобіль. Шукати — ось і все, що він міг зробити, — шукати.
І тут із-під низько похиленого гілля лаврів до нього озвався голос:
— Сер! — сказав сержант Флетчер. — Сер…
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
ТРИ ЖІНКИ
У садибі «Літл-Педокс» закінчили вечеряти. За столом панувала ніякова мовчанка.
Патрик, із прикрістю усвідомлюючи, що він потрапив у неласку до тітки Леті, робив лише спазматичні спроби розпочати розмову, але ніхто йому на них не відповідав. Філіпа Геймс поринула в роздуми. Міс Блеклок також облишила намагання поводитися з притаманною їй веселістю. Вона перевдяглася до вечері й зійшла вниз у намисті з камей, але вперше страх виднівся в її обведених темними колами очах і виявляв себе в тремтінні рук.
І тільки Джулія зберегла протягом усього вечора свій вираз цинічної незворушності.
— Пробачте мені, Леті, — сказала вона, — що я не можу негайно спакуватися й покинути ваш дім. Бо, думаю, поліція мені цього не дозволить. Проте я не стану довго муляти вам очі — чи як там кажуть, бо незабаром сюди з'явиться інспектор Кредок із ордером на мій арешт і надіне на мене наручники. Власне кажучи, мене дивує, чому він досі цього не зробив.
— Він шукає стару леді — міс Марпл, — сказала міс Блеклок. — Ви гадаєте, її теж убили? — запитав Патрик із суто науковою цікавістю. — Але чому? Що їй могло бути відомо?
— Я не знаю, — похмуро відказала міс Блеклок. — Можливо, міс Мерґатройд щось їй сказала.
— Якщо її теж убито, то, виходячи з логічних міркувань, це могла зробити тільки одна особа.
— Хто?
— Гінчкліф, звичайно, — сказав Патрик із тріумфом у голосі. — Адже міс Марпл бачили востаннє саме там — у садибі «Боулдере». Моє розв'язання проблеми полягає в тому, що шукати її тіло треба саме там.
— Мені болить голова, — тупо промовила міс Блеклок. Вона притиснула пальці до лоба. — Навіщо Пнч убивати міс Марпл? Це не має сенсу.
— Це мало б сенс у тому випадку, якби Пнч убила Мерґатройд, — переможно заявив Патрик.
Філіпа вийшла зі своєї апатії, щоб сказати: — Пнч не могла вбити Мерґатройд.