— Либонь, спочатку я хотіла б зрозуміти, що ж сталося насправді, — сказала Банч. — Той швейцарський молодик упізнав її?
— Так. Він працював у…
Міс Марпл завагалася й подивилася на Кредока.
— У клініці доктора Адольфа Коха в Берні, — сказав Кредок. — Кох був усесвітньо відомим фахівцем з операцій на зобі. Шарлота Блеклок лягла в ту клініку, щоб видалити свій зоб, а Руді Шерц працював у ній санітаром. Коли він приїхав до Англії, то впізнав у готелі жінку, яка лікувалася в тій клініці, і за першої ж нагоди заговорив до неї. Мабуть, він не став би цього робити, якби згадав, що покинув місце своєї колишньої роботи, коли над його головою почали збиратися хмари, але на той час Шарлоти вже там не було, і вона могла нічого не знати про його неприємності.
— То він ніколи нічого не казав їй про Монре та його батька, який має там власний готель?
— О ні, вона вигадала ту історію, щоб пояснити, чому він звернувся до неї.
— Зустріч із Руді, певно, стала великим шоком для неї, — проказала міс Марпл замислено. — Вона почувала себе більш-менш безпечно, й ось таке катастрофічне невезіння: вона зустрічає чоловіка, який знав її не лише як одну з двох міс Блеклок — до цього вона була готова — а саме як таку собі Шарлоту Блеклок, пацієнтку, що їй оперували зоб.
Але ти хотіла довідатися про все від початку. А почалося все тоді, — якщо інспектор Кредок погодиться зі мною, — коли в Шарлоти Блеклок, гарненької, веселої, життєрадісної дівчини почала збільшуватися залоза, яку називають зобом. Це зруйнувало її життя, адже вона була вразливою дівчиною, з тих, які надають особливо великої ваги своїй зовнішності. Багато дівчат цим грішать, а надто в підлітковому віці. Якби вона не втратила матір або батько в неї був більш розважливий, я не думаю, що вона сприймала б ту ситуацію, у яку потрапила, так трагічно. Але вона не мала такої близької людини, як бачите, що могла б відвернути її увагу від сумних думок, привести її до людей, заохотити жити нормальним життям і не думати надто багато про своє каліцтво. І, звичайно, якби вона жила в іншій родині, її могли б послати на операцію на кілька років раніше.
Але доктор Блеклок, думаю, був старомодним, вузьколобим, деспотичним і впертим чоловіком. Він не вірив у такі операції. Певно, він переконав Шарлоту в тому, що її хворобі нічим не можна зарадити, крім лікування йодом та іншими подібними ліками. Шарлота вірила йому, і я думаю, що не тільки вона, а й її сестра переоцінювала знання доктора Блеклока в галузі медицини.
Шарлота любила свого батька солодкавою, покірливою любов'ю. Вона думала, він знає краще, як їй лікуватися. Але вона все більше й більше усамітнювалася, мірою того як зоб розростався, ставав усе потворнішим. Вона відмовлялася зустрічатися з людьми, хоч була істотою доброю й приязною.
— Дивна характеристика як на вбивцю, — сказав Едмунд.
— Я так не сказала б, — не погодилася з ним міс Марпл. — Слабкі й добрі люди часто бувають дуже зрадливі. І якщо вони мають претензії до життя, то втрачають ту слабку моральну силу, яка їх у ньому підтримує.
Летиція Блеклок, безперечно, мала зовсім іншу вдачу. Інспектор Кредок розповів мені, що Белі Ґедлер описувала її як дуже добру людину — і я думаю, Летиція була справді добра. Вона була жінкою надзвичайно чесною, яка була неспроможна зрозуміти, — так вона сама це пояснювала, — чому люди так часто не вміють бачити різницю між порядним і непорядним. Летиція Блеклок, хоч би яку вона переживала спокусу, ніколи не погоджувалася на най-вигіднішу оборудку, якщо помічала в ній елементи шахрайства.
Летиція була віддана сестрі. Вона писала їй довгі листи, у яких багато чого описувала, намагаючись у такий спосіб підтримувати в ній інтерес до життя. Вона була дуже стривожена тим станом безнадії та розпачу, у який провалювалася Шарлота.
Нарешті доктор Блеклок помер. Летиція, не вагаючись, покинула свою роботу в Рендела Ґедлера й повністю віддалася турботам про Шарлоту Вона повезла її до Швейцарії, щоб проконсультуватися з фахівцями на предмет операції. Хворобу було дуже запущено, але, як ми знаємо, операція виявилася успішною. Пухлину вдалося прибрати — а післяопераційний шрам був легко прихований під тугим намистом із перлів.
Війна закінчилася. Повернутися до Англії було не так легко, й обидві сестри залишалися у Швейцарії, працюючи в системі Червоного Хреста, а іноді виконуючи й іншу роботу. Я правильно кажу, інспекторе?
— Усе так і було, міс Марпл.