— Не треба знайомити нас, Кавко, — сказав бородань. Він говорив чітким, повільним басом. — Ми втрьох уже давно один одного знаємо.
Старий сумно зітхнув: що він хотів цим сказати, ніхто не зрозумів.
— Це будь-що неможливо. Я не знаю ваших імен.
— Річ тут не в іменах!
Якщо джин і злякався, то нічим цього не виказав:
— Як я бачу, ви повернули собі чоботи.
Густі брови насупилися:
— Я ж казав, що ти за це заплатиш! Отепер і заплатиш. І ти, й хлопчисько.
Натаніель, геть спантеличений з переляку, тим часом сидів на Кавчиному столі. Але тепер він опанував себе — і, силкуючись зберегти хоч крихти гідності, підхопився й взявся в боки.
— Вас заарештованої — суворо промовив він, дивлячись в очі найманцеві.
Убивця відповів йому таким байдужим поглядом, що Натаніель ніби всох і поменшав перед його очима. Хлопчина сердито кахикнув:
— Ви чули, що я сказав?
Убивця ворухнув рукою — так стрімко, що Натаніель ледве це помітив, — і в ній з’явився меч. Бородань ліниво показав мечем на хлопця:
—А де твоя зброя, дитинко?
Натаніель зухвало випнув підборіддя й через плече тицьнув великим пальцем у Бартімеуса:
— Ось! Це африт, що слухається тільки мене. Ще одне слово — і він роздере тебе на шматки!
Джин ніби трохи розгубився:
— Е-е... так, — непевно відповів він. — Це правда.
З-під бороди блиснула крижана посмішка:
— Це та сама істота, що була з тобою раніше. Тоді їй не вдалося мене вбити. Чому ти гадаєш, ніби їй це вдасться зараз?
—Уміння приходить із досвідом, — обізвався джин.
— І справді! — ще один невловимий порух, і в другій руці найманця з’явився металевий зигзагоподібний диск. — У мене великий досвід роботи з цією зброєю. Вона розітне твою сутність і знову повернеться до моєї простягнутої руки.
— У тебе тоді й руки вже не залишиться! — відказав Натаніель. — Мій африт прудкий, як кобра! Він уб’є тебе, перш ніж ти кинеш цю штучку!
Він оглянув джина і найманця. Його слова, здавалося, не дуже переконали ні того, ні другого.
— Я спритніший за будь-якого демона! — відповів найманець.
— Та невже? — не повірив Натаніель. — Ану, спробуй його випередити!
Бартімеус хутко підняв руку:
— Агов, послухайте!..
— Покажи йому, як ти вмієш кидати диск!
— Можливо, так я й зроблю.
— Тоді подивишся, що з тобою буде!
— Годі вже! — втрутився джин. — Сперечайтеся скільки завгодно, тільки мене, будь ласка, сюди не вплутуйте. Побийтеся краще навкулачки чи поміряйтеся м’язами! Заодно й заспокоїтеся.
Натаніель не звернув на нього уваги.
— Бартімеусе, — почав він, — я велю тобі...
Цієї миті сталося дещо несподіване. Кавка підхопився.
— Залишайся на місці! — найманець перевів погляд на старого, й вістря меча обернулося туди ж.
Кавка ніби й не чув його. Він трохи постояв, хитаючись, а потім задріботів захаращеною паперами підлогою. Пергаменти тріщали під його босими ногами. Кількома кроками він дістався до стола. Кощаві руки несподівано хутко витягли рукопис ґолема з ослаблих Натаніелевих пальців. Тулячи пергамент до грудей, чарівник відсахнувся.
Найманець заніс руку, ніби збираючись кинути диск, аж тут зупинився.
— Поклади його на місце, Кавко! — гаркнув він. — Подумай про свою родину! Про Мію!
Кавка примружив очі й захитався. Тоді поглянув на стелю:
— Мія? Її я втратив навіки...
— Допиши зараз цей рукопис, і завтра ти побачиш її. Присягаюся!
Очі чарівника розплющились—тьмяні, але свідомі.
— Що мені до того? На світанку я помру. Мої життєві сили всохли.
Обличчям найманця промайнула шалена лють. Він був не з тих людей, хто полюбляє торгуватися.
— Мій наймач запевнив мене, що вони живі і здорові, — сказав він. — Ми можемо вже зараз звільнити їх, і вранці вони будуть у Празі. Подумай як слід: невже тобі хочеться змарнувати всю свою працю?
Натаніель позирнув на джина. Той потихеньку бокував. Найманець, схоже, цього не помічав. Натаніель вирішив відвернути його увагу й кахикнув.
— Не слухай його, Кавко! Він бреше! — сказав він.
Найманець глянув на хлопця:
— Мене вкрай розсердило те, що тебе не схопили сьогодні на площі. Я дав поліції найдокладніші настанови, та вони все одно проґавили. Слід було самому розібратися з тобою.
— Ти знав, що ми тут?! — здивувався Натаніель.
— Авжеж. Ви вкрай невдало обрали час. Ще день чи два, й це не мало б жодного значення. Я повернувся б до Лондона з готовим рукописом. Усі ваші розслідування були б даремними. А тепер мені треба було знешкодити тебе. От і довелося нацькувати на вас поліцію.