— Ха-ха! Не влучив! — обізвався джин.
З його пальців зірвалося Пекельне Закляття і на місці поглинуло найманця. Усю верхню частину його тіла охопило полум’я. Той скрикнув і затулив руками обличчя. А потім, хитаючись, ступив кілька кроків уперед, осяваючи кімнату жовтими спалахами й дивлячись крізь вогняні пальці.
Диск тим часом досяг дальнього кутка кімнати і зі свистом полинув назад, назустріч найманцевій руці. Дорогою він усе-таки зачепив бік хлопчині-єгиптянину. Натаніель почув джинів зойк: постать Бартімеуса затремтіла й почала розпливатися.
Диск повернувся в полум’яну руку.
Визволившись із-під канапи, Натаніель гарячково штовхнув її геть і, хитаючись на нерівній підлозі, встав.
Хлопчик-єгиптянин зник. На його місці з’явився освітлений полум’ям щур, який тут-таки пошкутильгав у затінок. Чоловік у вогні, мружачи очі, вирушив за ним навздогін. Одяг на його тілі швидко чорнів, диск у руці виблискував червоним.
Натаніель спробував зосередитись. Поблизу була драбина, що вела на горище; тепер вона стояла криво, впершись у стелю. Хлопець притулився до драбини.
Щур біг по старому пергаменту, який гучно шурхотів під його лапками. Диск розітнув пергамент навпіл. Щур, писнувши, покотився вбік.
Вогняні пальці ворухнулися — в них з’явилися ще два диски. Щур поспіхом майнув геть, проте запізнився. Один диск устромився в дошки підлоги, притиснувши срібним краєчком щурячого хвоста. Щур кволо заборсався, силкуючись звільнитись.
Найманець підійшов і заніс над ним чобіт, що курився димом.
Шаленим зусиллям Натаніель вирвав застряглу драбину і важко опустив її на спину найманцеві. Той утратив з несподіванки рівновагу й завалився набік, розсипавши дощ іскор. Він упав на підлогу халупи, підпаливши розкидані довкола рукописи.
Щур щосили шарпонувся і все-таки витяг свого хвоста. Один стрибок — і він опинився поруч із Натаніелем.
— Дякую, — прошепотів він. — Бачив, як я тобі підставив його?
Натаніель не зводив вирячених очей з постаті, що крутилася на підлозі, шалено намагаючись зіпхнути з себе драбину, й ніби не звертала жодної уваги на вогонь, що охоплював її.
— Чому він досі живий? — дивувався хлопчина. — Він увесь у вогні! Скоро зовсім згорить!
— Боюся, що тільки одяг, — заперечив щур. — Тіло в нього нівроку міцне. Зате зараз він біля самісінького вікна... Стережися!
Він підняв рожеву лапку. Бородань обернувся й лише тепер помітив Натаніеля. Заревівши з люті, він ворухнув рукою — в повітрі блиснуло срібло. Він замахнувся...
І йому в обличчя щосили вдарило Закляття Урагану. Воно вилетіло з лапки щура, збило найманця з ніг і викинуло у вікно разом з блискучим водоспадом розбитого скла й підпалених паперів, підхоплених разом з ним з підлоги. Найманець випав надвір, у нічну пітьму, й покотився вниз схилом пагорба, мов величезна вогненна куля. Натаніель бачив, як він підскочив на якомусь виступі і нерухомо розпростерся внизу.
А щур уже мчав нахиленою підлогою до дверей.
— Ходімо! — вигукнув він. — Думаєш, це його зупинить? У нас п’ять хвилин! Якнайбільше десять!
Натаніель видряпався за ним, переступаючи стоси підпаленого паперу, й вискочив у темряву, зачепивши спочатку перший, а потім другий магічний захист. Сигнал тривоги знявся аж до небес, знову пробудивши мешканців Золотої вулиці від їхніх меланхолійних снів, та щур з парубчаком уже пробігли повз руїни вежі і мчали сходами вниз так швидко, ніби всі демони, яких коли-небудь викликали сюди, наступали їм на п’яти.
***
Наступного ранку Натаніель, що вже встиг надягти новий костюм і купити собі перуку, перетнув чеський кордон, помахавши перед прикордонниками щойно вкраденим паспортом, і опинився в Пруссії — на території, підконтрольній Британії. Доїхавши в фургоні булочника до Хем-ніца, він вирушив просто до британського консульства і пояснив ситуацію. З консульства зателефонували куди слід, спитали в Натаніеля всі потрібні паролі і встановили його особу. Невдовзі по обіді він уже сидів у літаку, що вирушав з місцевого аеропорту до Лондона.
Джина хлопець відпустив ще на кордоні, бо нескінченне напруження, потрібне для такого тривалого виклику, вже давалося Натаніелеві взнаки. Він кілька днів майже не спав. У літаку було тепло й затишно. Хоч як хлопчині кортіло поміркувати як слід над словами найманця, втома й монотонне гудіння моторів зробили своє. Щойно літак відірвався від землі, як Натаніель задрімав.