У Вестмінстер-Голлі Натаніеля з Якубом відвели прямісінько до великого приймального залу, де під стелею мерехтіли кулі-шпигуни, а за полірованим столом сиділи прем’єр-міністр та інші високі особи. На столі перед міністрами не було жодних лакоминок, що свідчило про надзвичайну серйозність ситуації. Перед кожним стояла лише пляшечка з мінеральною водою й склянка. Начальник поліції сидів тепер на почесному місці біля прем’єр-міністра, і його лице аж світилося задоволенням. Панну Вайтвел відтіснили кудись на протилежний кінець стола. Натаніель навіть не поглянув на неї. Він не зводив очей з прем’єр-міністра, намагаючись хоч щось угадати з його обличчя, проте пан Деверо втупився вниз, у стіл.
Нікого, крім старілих міністрів, тут не було. Не було й пана Мейкпіса.
Полісмени, що конвоювали Натаніеля, віддали честь Дювалеві й за його знаком покинули зал. Джейн Фаррар виступила вперед і делікатно кахикнула.
Пан Деверо підняв голову. Він зітхнув як людина, що їй належить виконати вельми прикрий обов’язок.
— Слухаю вас, панно Фаррар. Ви хотіли про щось доповісти?
— Так, сер. Пан Дюваль уже повідомив вас про подробиці?
— Так, він дещо згадував. Коротше, будь ласка.
— Дякую, сер. Ми вже кілька днів спостерігали за діяльністю Джона Мендрейка. Нашу увагу привернули деякі дрібні суперечності в його нещодавніх діях: останнім часом його вчинки стали підозріло двозначні й непослідовні.
— Я заперечую! — якомога улесливіше перервав її Натаніель. — Мій демон знищив збожеволілого африта. Що ж тут двозначного?
Пан Деверо підняв руку:
— Так-так, Мендрейку. Я ще надам вам слово. А поки що мовчіть, будь ласка.
Джейн Фаррар знову кахикнула:
— Дозвольте уточнити, сер. Останні кілька днів Джон Мендрейк неодноразово їздив Лондоном з незрозумілою метою. І це — під час кризи, коли всі чарівники мали залишатись у Вестмінстері для отримання наказів. Сьогодні по обіді, коли він знову відбув у невідомому напрямку, ми відрядили за ним кулі-шпигуни. Ми стежили за ним аж до будинку в Східному Лондоні, де він зустрівся зі своїм демоном і цим підозріливим юнаком. Вони зупинилися там, явно на когось чекаючи. Ми вирішили виставити поблизу кількох нічних полісменів. Сьогодні проти ночі поблизу будинку з’явилася дівчина, що прямувала туди. Коли полісмени зупинили її, вона вчинила опір арешту. Дівчина була серйозно озброєна: двоє наших людей загинули, а четверо тяжко поранені під час сутички. Наші полісмени, однак, уже готові були затримати її, коли раптом з’явився демон пана Мендрейка й допоміг підозрюваній утекти. Саме тоді я й вирішила заарештувати пана Мендрейка.
Прем’єр-міністр відсьорбнув води:
— А що то за дівчина?
— Ми вважаємо, сер, що вона — один з членів Спротиву. Та, що вижила після нападу на абатство. Мендрейк, вочевидь, уже деякий час підтримував з нею зв’язок. Саме він допоміг їй уникнути правосуддя. Я вважаю, що найкраще буде винести цю справу на ваш розгляд.
— Так, справді, — чорні очі пана Деверо деякий час вивчали Натаніеля. — А коли ваші люди зупинили дівчину, Ґледстонів посох був у неї?
Джейн Фаррар набундючила губи:
— Ні, сер, посоха в неї не було.
— Дозвольте, сер, я все поясню...
— Ні, Мендрейку, не дозволяю. Ви хочете щось додати, Генрі?
Начальник поліції під час доповіді своєї підлеглої нетерпляче совався в кріслі. Тепер він подався вперед і поклав свої міцні руки на стіл долонями вниз. Він повільно крутив головою, обводячи очима всіх міністрів по черзі.
— У мене, Руперте, давно вже були підозри щодо цього хлопчиська, — почав він. — Ще коли я вперше його побачив, то сказав собі: «Цей Мендрейк напрочуд талановитий і завзятий, але щось у ньому не так — якийсь він потайний». Тож тепер ми знаємо все: до чого він прагнув, як утерся в довіру до бідолашної Джесіки, як вона — попри його юний вік — надала йому відповідальну посаду в Міністерстві внутрішніх справ... Що входило до його обов’язків? Викрити Спротив, знищити його і зробити наші вулиці безпечними для всіх нас. А що відбулося за останні місяці? Спротив дедалі тільки дужчав. Вінцем його терористичної діяльності стало пограбування могили нашого Засновника. А решту їхніх злочинів важко й перелічити: Британський музей, крамниці на Пікаділлі, Національна галерея — всі вони піддалися нападам, а винних і досі не знайдено...
Натаніель у гніві ступив уперед:
— Я вже багато разів казав, що Спротив тут ні до чого...