Пан Деверо помітив, як увійшла панна Вайтвел, і привітально підняв руку, а потім скромно кахикнув. Пан Пінн тут-таки припинив свої нескінченні бідкання.
— Дякую, Шолто, — мовив прем’єр-міністр. — Ми чудово зрозуміли вас. Ми щиро співчуваємо вашому нещастю. Можливо, саме зараз ми дізнаємось хоча б частину відповідей на ваші запитання. Сюди прибули Джесіка Вайтвел з молодим Мендрейком, якого ви, напевно, всі добре пам'ятаєте.
Пан Дюваль насмішкувато пирхнув:
— Авжеж, хто не знає великого Джона Мендрейка? Ми з великою цікавістю спостерігаємо за його кар’єрою, а насамперед — за його зусиллями в боротьбі з цим надокучливим Спротивом. Сподіваюсь, він нарешті приніс нам новини про певні свої успіхи...
Всі обернулися до Натаніеля. Він коротко, стримано вклонився, як того вимагав етикет.
— Добрий вечір, пані й панове. Е-е... Поки що жодних певних відомостей я не маю. Проводиться якнайстаранніше розслідування, і невдовзі...
— Так я і знав! — вигукнув начальник поліції, брязнувши воднораз усіма медалями на своїх грудях. — Чули, Шолто? «Жодних певних відомостей»! Це все марно!
Пан Пінн озирнув Натаніеля крізь монокль.
— І справді. Це вельми невтішні новини.
— Давно вже час відсторонити Міністерство внутрішніх справ від цього розслідування! — провадив Дюваль. — Ми, поліція, краще впораємось із цією справою. Цей Спротив пора стерти на порох!
— Атож, атож, — погодився пан Фрай і знов обернувся до лакея. — І ще полуничний рулет — на десерт...
— Саме так, — підхопила Гелен Малбінді. — Я й сама зазнала певних збитків. У мене нещодавно викрали цінну колекцію африканських чаклунських масок.
— Декого з моїх помічників також було пограбовано, — додав Карл Мортенсен. — А минулої ночі підпалили комору торговця, що постачає мені перські килими.
Пан Мейкпіс у своєму закутку легковажно всміхнувся.
— Щиро кажучи, здебільшого ці злочини досить-таки дрібні. Вони не завдають нам справжніх збитків, еге ж? Члени Спротиву — неабиякі дурні: всі ці вибухи лише викликають огиду в простолюду—люди їх просто бояться.
— Дрібні?! — вигукнув пан Дюваль. — Як ви можете таке казати, коли одну з найпрестижніших лондонських вулиць розорено вщент? Наші вороги рознесуть усім світом добру новину — Британська імперія така немічна, що не може запобігти нападам у себе вдома! Та ще й, нівроку, в День Ґледстона! Я вже бачу, як із цього радітимуть у нетрях Північної Америки!
—До речі, цей День Ґледстона—сміхотворна нісенітниця,— зауважив Мортенсен. — Марнування коштів, та й годі. Не розумію, чому ми так шануємо пам’ять цього старого бовдура.
Пан Мейкпіс захихотів:
— Навряд чи ви сказали б це йому просто в обличчя, Мортенсене!
— Панове, панове! — стрепенувся прем’єр-міністр. — Не сварімося! Карл певним чином має рацію. День Засновника — справа серйозна, що потребує якнайкращої організації. Ми робимо все, щоб запорошити людям очі порожніми розкошами. Витрачаємо з державної скарбниці мільйони на облаштування забав та безкоштовні харчі. Ми навіть не відрядили до Америки Четверту флотилію — задля зайвого невеличкого видовища. І все, що може зіпсувати цей ефект — і до того ж завдає збитків панові Пінну, — ми повинні негайно знищити. Зараз такі злочини має розслідувати Міністерство внутрішніх справ. Джесіко, чи не могли б ви доповісти нам?..
Панна Вайтвел показала на свого учня:
— Пан Мендрейк розслідує цю справу разом з паном Теллоу. Він ще не звітував мені про свої досягнення. Пропоную, щоб ми всі зараз вислухали його.
Прем’єр-міністр лагідно всміхнувся Натаніелеві:
— Розповідайте, Джоне.
Натаніель ковтнув слину. Наставниця хоче, щоб він викручувався сам... Що ж, гаразд.
— Говорити про те, що саме спричинило нинішні руйнування, ще зарано, — почав він. — Можливо...
Шолто Пінн спересердя впустив свій монокль.
— «Руйнування»?! — гаркнув він. — Це ж справжня катастрофа! Як ви смієте, юначе?!
Натаніель уперто провадив:
— Ще зарано, сер, стверджувати, що тут винен саме Спротив. Цілком можливо, що це не так. Ймовірно, це іноземні агенти чи якісь тутешні ренегати. В цій справі є кілька дивовижних моментів...
Пан Дюваль підняв шорстку руку:
— Сміх та й годі! Зрозуміло, що це чергова атака Спротиву! Всі сліди їхніх звичайних злочинів на місці...
— Ні, сер, — Натаніель змусив себе поглянути в очі начальникові поліції. Він не збирався більше відступати перед ним. — Усі атаки Спротиву — це здебільшого дрібні пригоди, пов'язані з магією найнижчого рівня: склянки з мулерами, кулі з елементалями й таке інше. Вони завжди мають політичну мету — вони спрямовані проти чарівників чи їхніх постачальників, — і в них чути авантюризм. Вони завжди сплановані за принципом «куснути і втекти». Випадок на Пікаділлі—докорінно інший. Він страшний за своїми наслідками й тривав години зо дві. Будівлі було зруйновано зсередини — їхні зовнішні стіни переважно залишились незаймані. Одне слово, я вважаю, що тут ми маємо справу з магією вищого рівня.