Кіті понуро, спід лоба глянула на Стенлі:
—А навіщо? За нас уже попрацював хтось інший.
— Еге ж, попрацював... Цікаво, хто? — Стенлі підняв кашкета й почухав потилицю. — Як на мене, то були чехи, — він знову позирнув краєчком ока на Кіті.
Знову він її дражнить, випробовує її авторитет, шукає слабкі місця... Кіті позіхнула. От шмаркач!
— Можливо, — відповіла вона. — А можливо, угорці. Чи американці. Чи хтось іще — їх цілі сотні... Суперників нам не бракує. Будь-що, вони влаштували бешкет серед вулиці, а це — не наш метод, як тобі чудово відомо.
Стенлі застогнав:
— Ти що, досі сердишся через оту пожежу в килимарні? От зануда! Якби не це, про нас і словечком не згадали б!
— Постраждали люди, Стенлі. Простолюд.
— Не люди, а запроданці! Прибігли рятувати хазяйські килими!
— Та помовч уже... — Кіті замовкла на півслові. Двері відчинились. Обтрушуючи з парасольки краплі, увійшла жінка середнього віку — чорнява, з обличчям, позначеним першими зморшками.
— Привіт, Енн, — мовила Кіті.
— Привіт усім! — жінка озирнулась і відчула напружений настрій, що панував у крамничці. — Що це, негода так засмутила вас? Чого це ви такі невеселі? Що трапилося?
— Нічого. Все гаразд, — Кіті спробувала безжурно всміхнутися: сперечатися далі було марно. — Як ти вчора попрацювала?
— Здобич багата, — відповіла Енн. Вона повісила свою парасольку на мольберт і підійшла до прилавку, дорогою скуйовдивши Фредові волосся. Із себе вона була досить незграбна й ходила трохи розвальцем, але очі її позирали туди-сюди швидко, наче в сороки. — Усі чарівники повилазили ввечері на набережну — помилуватись морським парадом. І — от дивина! — ніхто з них майже не пильнував своїх кишень. — Енн підняла руку й ніби вхопила щось пальцями. — Я витягла в них кілька перснів з потужними магічними камінцями. Шефа, напевно, вони зацікавлять. Він може показати їх панові Гопкінсу.
— Вони зараз у тебе? — стрепенувся Стенлі.
Енн показала йому язика:
— Ні, я дорогою зайшла до стаєнь і заховала їх у льосі. Гадаєш, я така дурна, що принесла б їх сюди? Ходи завари мені краще чаю, дурнику.
Стенлі зіскочив з прилавка й побіг до комори.
— Здається мені, що зараз це буде наш останній крам, — провадила Енн. — Хай там хто побешкетував на Пікаділлі — галасу було нівроку багато. Ніби каменем в осине гніздо пожбурили. Бачили, що вночі діялося в небі? Повнісінько демонів!
— Повнісінько, — буркнув зі свого стільця Фред.
— Знову цей Мендрейк, — додала Кіті. — Он у газеті про нього пишуть.
Енн понуро кивнула:
— В’їдливий, еге ж. Молодий та з ранніх...
— Зачекайте! — Кіті кивнула в бік дверей. До крамнички увійшов сухорлявий бородань. Він довго порпався в олівцях і записниках. Кіті з Енн заклопотано розкладали крам по полицях, і навіть Фред підвівся й чимось зайнявся. Нарешті чоловік купив усе, що треба, й пішов собі.
Кіті поглянула на Енн. Та хитнула головою:
— З ним усе гаразд.
— А коли повернеться шеф? — запитав Фред і кинув на підлогу коробку, яку саме тяг.
— Сподіваюся, що скоро, — відповіла Енн. — Вони з Гопкінсом задумали щось серйозне.
— От і добре. Скільки нам тут іще паритись?
Повернувся Стенлі з тацею, заставленою чашками. Разом з ним увійшов кремезний молодик із лляним волоссям і перев’язаною рукою. Він усміхнувся до Енн, ляснув по спині Кіті і взяв з таці чашку чаю.
Побачивши перев’язану руку, Енн спохмурніла.
—Де? — коротко спитала вона.
— Побився, — молодик відсьорбнув чаю. — Минулого вечора, біля пивнички «Чорний собака». З так званою «активною групою простолюду». Хотів зацікавити їх справжньою боротьбою. А вони всі злякались — і відмовились. Я трохи розлютився і сказав їм усе, що про них думаю... От лайно! — він скривився. — Гаразд, то дурниця.
— Дурень ти, Ніку, — зауважила Кіті. — Так ти нікого до нас не залучиш.
Нік набундючився:
—Ти б почула їхні балачки! Страшенні боягузи!
— Еге ж, боягузи! — підхопив Стенлі, ковтаючи чай.
— Чого ж вони бояться? — поцікавилася Енн.
— Чого завгодно: демонів, чарівників, куль-шпигунів, будь-якої магії, поліції, переслідувань... Усе марно!
— Що ж тут дивного, — зауважила Кіті. — Вони ж не мають наших переваг.
Нік хитнув головою:
— Хтозна? Вони навіть перевірити не хочуть! Я трохи натякнув на те, чим ми займаємось, — скажімо, про оту історію з килимарнею, — а вони принишкли, втупились у кухлі з пивом і мовчать. Сміливості — ось чого їм браіуєі
Він сердито брязнув чашкою об прилавок.