— От якби шеф повернувся, — мовив Фред. — Він би нам сказав, що робити.
Кіті знову вибухнула:
— Звичайно, ніхто не захоче, щоб його вплутували в такі справи, як ця пожежа в килимарні! Брудна, небезпечна робота, та й шкоди від неї більше простолюду, ніж чарівникам! У тім і річ, Ніку. Треба їм показати, що ми не просто влаштовуємо вибухи. Показати, що ми ведемо їх до....
— Тільки послухайте! — пирхнув Стенлі. — Яка добренька Кіті!
— Це ти послухай, гаденя...
Енн двічі грюкнула своєю чашкою об прилавок — так, що чашка аж тріснула, — і втупилась у вхідні двері. Молодь неквапом, не дивлячись у той бік, розійшлася по крамниці. Кіті стала за прилавок, Нік повернувся до комори, Фред знову підхопив коробку.
Двері крамнички відчинились, і всередину майнув худорлявий молодик у плащі, застібнутому на всі гудзики. Молодик відкинув каптур, відкривши копицю темного волосся, й з усмішкою підійшов до прилавка, де Кіті перебирала пробиті чеки.
— Добридень, — обізвалася Кіті. — Чим можу стати вам у пригоді?
— Доброго ранку, панночко, — молодик почухав носа. — Я з Міністерства державної безпеки. Дозвольте про дещо вас запитати.
Кіті поклала чеки на місце й уважно, щиро поглянула на молодика:
— Будь ласка!
Той усміхнувся ще ширше:
— Дякую. Ви, мабуть, уже читали про нещодавні прикрі події. Вибухи та інші терористичні акти...
—Авжеж, — погодилася Кіті.
— Внаслідок цих нападів, окрім збитків, завданих власності наших вельмишановних керівників, постраждало чимало невинного простолюду, — провадив молодик. — Ми повинні знайти злочинців, перш ніж вони встигнуть завдати нового удару.
— Звичайно, — кивнула Кіті.
— Ми просимо чесних громадян стежити за всім, що може виявитись підозрілим: якщо зненацька у вашому районі з’явиться хтось чужий, чи станеться щось страшне... Ви нічого такого не помічали, панночко?
Кіті замислилась:
— Важко сказати. Чужих тут завжди сила-силенна. Недалеко порт — і моряки тут, і торговці... Спробуй запам’ятай усіх!
—А чи не впадало вам в око щось незвичайне?
Кіті замислилась іще глибше:
— Боюся, що ні.
Усмішка молодика згасла:
— Якщо раптом щось помітите, звертайтеся до нас. За інформацію ми непогано платимо.
—Атож, атож!
Молодик ще раз пильно поглянув їй в обличчя й відвернувся. За мить він вислизнув надвір і подався до сусідньої крамниці. Кіті звернула увагу, що він забув накинути каптур, хоч надворі вже дощило як з відра.
З комор та кутків один за одним з’явились її приятелі. Кіті запитально поглянула на Енн і Фреда. Обоє вони були бліді й спітнілі.
— Як я зрозуміла, це не людина, — сухо промовила Кіті.
Фред кивнув. Енн додала:
—То була тварюка з головою жука, вся чорна, з червоними ріжками й вусами. Так розчепірила ці вуса, що мало не торкнулась тебе! Невже ти сама цього не бачиш?
— Це не належить до моїх талантів, — коротко відповіла Кіті.
— Вони оточують нас, — вирячивши очі, пробурмотів ніби сам до себе Нік. — Треба негайно щось робити, бо вони впіймають нас. Ще одна помилка...
—Думаю, в Гопкінса вже є план, — заспокоювала їх Енн. — З ним ми прорвемося. Ось побачите.
— Сподіваюся, — мовив Стенлі, буркнувши під ніс прокльон. — Шкода, що я не бачу так, як ти, Енн.
Енн скривила губи:
— Не дуже приємна ця річ. Гаразд, демон то чи не демон, а мені кортить подивитися, що за штучку я поцупила. Хто хоче піти зі мною до стайні? Так, надворі дощить, але ж це лише за два квартали звідси... — вона озирнулася.
— Червоні вуса... — Фред аж здригнувся. — Якби ви їх побачили! Ще й у бурих волосинках...
— Ми ледве врятувалися! — підхопив Стенлі. — Якщо ця тварюка підслухала нашу розмову..
—Ще одна помилка, й вони впіймають нас. Одна помилка...
— Замовкни вже, Ніку! — Кіті ляснула віком прилавка і рішуче попрямувала до дверей. Вона розуміла, що відчуває те саме, що її приятелі: страх істоти, загнаної в глухий кут. Такої днини, як тепер, коли без упину дощить, вони змушені безпорадно шукати прихистку в цій крамничці, а це лише посилює їхнє вічне відчуття страху та самоти. Вони відрізані від людного міста, де завжди можна загубитись у натовпі. Вони — наодинці з лютим, підступним, могутнім ворогом...
Це відчуття не було для Кіті новим. їй ніколи не щастило позбутися його — всі ці три довгі роки. З тієї пригоди в парку, коли світ для неї перекинувся догори ногами...
12
Минула принаймні година, перш ніж якийсь добродій, що гуляв із собакою, побачив на мості непритомні тіла й повідомив поліцію. Невдовзі приїхала «швидка», й Кіті з Якубом повезли геть з очей.