Кіті оговталася вже в машині. Десь далеко ніби увімкнулося світле віконце, і деякий час Кіті спостерігала, як воно поволі наближається з темряви. У віконці ворушились якісь фігурки, та розгледіти їх до ладу вона не могла. Вуха ніби хтось закоркував. Світло потрошку яскравішало — і нарешті повернулося цілком: вона розплющила очі. Водночас із цим, боляче різонувши по вухах, повернулися звуки.
Над дівчам схилилося жіноче обличчя:
— Не ворушися, будь ласка. Все гаразд.
— Що? Де?..
— Не розмовляй, будь ласка.
До Кіті раптово повернулася пам’ять — і з нею всі пережиті страхи:
—А оте чудовисько? Мавпа?..
Кіті спробувала підскочити й відчула, що її руки пристібнуто до нош.
— Не треба, люба. З тобою все гаразд.
Дівча напружилося всім тілом:
— А Якуб?
— Твій приятель? Він теж тут.
— А з ним усе гаразд?..
— Ти краще відпочинь.
Чи то від погойдування автомобіля, чи від глибокої втоми Кіті справді швидко заснула, а прокинулася вже в лікарні, де побачила, що санітарки зрізають з неї одяг. Передня частина її футболки й штанців обгоріла — і розсипалась від найменшого дотику, наче клапоть спаленої газети. Кіті пере-вдягли в легеньку білу сорочку, й дівча ненадовго опинилося в центрі уваги: лікарі кружляли довкола, мов оси над варенням, перевіряючи пульс, дихання й температуру. А потім вони враз кудись пропали, й Кіті залишилася лежати сама в порожній палаті.
Через кілька годин до неї завітала медсестра.
— Ми повідомили твоїх батьків, — сказала вона. — Зараз вони приїдуть і заберуть тебе.
Кіті спантеличено дивилась на неї. Жінка пояснила:
— З тобою все гаразд. Чорна Молотарка, напевно, не зачепила тебе. Хіба що трохи. Тобі напрочуд пощастило.
Кіті не відразу зрозуміла її слова:
— А з Якубом теж усе гаразд?
— Боюся, що йому пощастило менше.
Кіті огорнув жах:
— Як?! Де він?
— У сусідній палаті. У нього лікарі.
Кіті заплакала:
— Але ж він стояв біля мене! З ним теж повинно бути все гаразд!
— Зараз, люба, я принесу тобі поїсти. Тобі полегшає. Може, щось почитаєш для розваги? Отам на столику — журнали.
Кіті не стала читати журналів. Коли медсестра пішла, дівча вислизнуло з ліжка й, хитаючись, звелося на ноги. Дерев’яна підлога була досить холодна. Легенько ступаючи й поволі впевнюючись у своїх силах, Кіті пройшла через палату, осяяну теплими плямами сонячного світла, що падали з високих склепінчастих вікон, і опинилася в коридорі.
Навпроти вона побачила ще одні двері, віконце в яких було завішене зсередини. Хутко озирнувшись на всі боки, Кіті без жодного звуку, мов привид, перебігла коридор і вхопилася за клямку дверей. Усередині було тихо. Кіті крутнула клямку й увійшла.
За дверима теж виявилась палата — маленька, але світла, з одним-єдиним ліжком і великим вікном, з якого було видно дахи Південного Лондона. Сонячне проміння скоса падало па ліжко, ділячи його поверхню рівно навпіл. Горішня частина ліжка була в затінку — як і обличчя людини, що спала в ньому.
Повітря в палаті просякло звичайним лікарняним запахом — ліками, йодом, антисептиками, та все це перебивали міцні, смердючі пахощі диму.
Зачинивши за собою двері, Кіті навшпиньки підкралася до ліжка. Вона глянула на Якуба, і очі її наповнилися слізьми.
Спершу вона розлютилася на лікарів за те, що вони обстригли Якубові геть усе волосся. Навіщо? Тепер воно бозна-скільки літ не відросте, а пані Гірнек так пишалася чорними синовими кучерями! Хлопець видавався якимось химерним — надто з цими незвичайними тінями на обличчі... Тільки тепер вона зрозуміла, що то не тіні.
Там, де шкіру Якубові затуляло волосся, вона зберегла свій звичайний смаглявий колір. Решта — від шиї до лоба — була ніби покреслена звивистими чорно-сірими смугами кольору попелу й горілої деревини. Жоден дюйм обличчя не зберіг свого природного кольору, хіба що місце, де були брови. Брови хлопчині справді поголили, й на їхньому місці залишилися два рожево-буруваті півмісяці. Але губи, повіки й вуха були безбарвні. Якубове лице скидалося радше на якусь дикунську маску чи карнавальну машкару, ніж на обличчя живої людини.
Груди хлопця гарячково піднімались і опускались під лікарняною ковдрою. З вуст вилітало слабке, хрипке дихання.
Кіті торкнула його руку, що лежала поверх ковдри. Якубові долоні, якими він захищав обличчя від диму, теж були вкриті чорними смугами.
Дотик дівчати не залишився без відповіді. Голова ворухнулася вбік, мертвотне обличчя трохи скривилося. Сірі губи розімкнулись, ніби намагаючись заговорити. Кіті забрала руку й нахилилася ближче: