Біля четвертої стіни стояли лави для публіки, відгороджені від залу мосяжним поруччям. На подив Юті, там уже зібралося кілька глядачів.
Молодик позирнув на годинник і загорлав так гучно, що Юті аж підскочила:
— Встати! Встати перед панною Фіцвільям, чарівницею четвертого рівня й суддею цього суду! Встати всім!
Зарипіли стільці, зашаркотіли підошви. Юті, секретарі й глядачі хутко підхопилися. За суддівським кріслом, в обшитій панелями стіні, відчинились непомітні дверцята і з’явилася жінка в чорній мантії з каптуром. Умостившись у кріслі, вона скинула каптур, відкривши досить молоде обличчя з короткими каштановими кучериками й занадто вже нафарбованими губами.
— Дякую, пані й панове, дякую! Прошу всіх сідати! Молодик уклонився й тихенько сів собі в куточку.
Суддя з холодною посмішкою звернулася до публіки:
— Доброго ранку. Розпочнімо зі справи Джуліуса Теллоу, чарівника третього рівня, й Кетлін Джонс, простолюдинки з Белгема. Панна Джонс, як я бачу, з’явилася до суду. А де пан Теллоу?
Молодик вискочив, мов чортик з табакерки:
— Його немає, мадам!
Витончено вклонившись, він знову сів.
— Це я й сама бачу. Чому він не з’явився?
Молодик підскочив ще раз:
— Не маю жодної гадки, мадам!
— Шкода, шкода... Секретарі, запишіть панові Теллоу зауваження. За неповагу до суду, з відтермінуванням. Що ж, починаймо...
Начепивши окуляри, суддя кілька хвилин вивчала папери. Юті сиділа, аж скам’янівши з напруження.
Нарешті суддя зняла окуляри й поглянула на неї:
— Юті Джонс?
Юті підхопилася:
—Так, мадам.
— Сідайте, сідайте. Поводьтесь невимушено. Ви дуже молоді... скільки вам років, панно Джонс?
— Тринадцять, мадам.
— Зрозуміло. Ви дуже молоді, й до того ж простолюдинка... ваш батько, як я бачу, — продавець, а мати — прибиральниця, — суддя промовила ці два слова з легенькою огидою. — Тож уся ця урочиста обстанова, напевно, дуже гнітить вас, — суддя обвела рукою зал. — Але будьте певні, що вам нема чого боятися. Це храм справедливості, куди вільно заходити навіть найменш рівним з нас — за умови, якщо вони казатимуть правду. Чуєш?
Кіті здушило горло, й вона ледве вимовила:
— Так, мадам.
— От і добре. Тоді вислухаймо вашу точку зору. Будь ласка, розповідайте.
Наступні кілька хвилин Кіті досить-таки хрипким голосом викладала події зі своєї точки зору. Почала вона дуже недоладно, та поволі розійшлась — і заговорила так докладно, як тільки могла. Суд слухав мовчки, зокрема суддя, що байдуже дивилася на неї крізь окуляри. Секретарі заклопотано стукотіли по клавішах.
Кіті завершила розповідь схвильованим описом того, в якому стані перебуває Якуб після Чорної Молотарки. Коли вона закінчила, в залі запанувала гнітюча мовчанка. Хтось десь кахикнув. Поки Кіті говорила, надворі задощило. Краплі тихо тарабанили у шибки, світло в залі потьмяніло і розпливлося.
Суддя зручніше вмостилась у кріслі:
— Секретарі суду, чи все ви записали?
Один з трьох чоловіків у чорному підняв голову:
— Так, мадам.
— Гаразд, — суддя насупилася, ніби її щось не задовольнило. — За відсутності пана Теллоу я змушена, хоча й неохоче, прийняти цю версію подій. Вердикт суду...
Зненацька пролунав гучний стукіт у двері. Серце Кіті, що вже злетіло до небес з останніми словами судді, знову тьохнуло, передчуваючи лихо. Молодик у зеленій шапочці кинувся до дверей і відчинив їх. І його мало не збило з ніг кремезне тіло Джуліуса Теллоу. Вбраний у сірий, у вузеньку рожеву смужку костюм, пан Теллоу з випнутим підборіддям попрямував до вільного стільця і рішуче вмостився на ньому.
Кіті з ненавистю поглянула на нього. Він відповів їй прихованою посмішкою — і обернувся до судді.
— Пан Теллоу, як я розумію, — сказала вона.
— Саме так, мадам, — потупив очі чарівник. — Я щиро...
— Ви спізнилися, пане Теллоу.
— Так, мадам. Я щиро прошу пробачення в суду. Зранку мене затримали клопоти в Міністерстві внутрішніх справ, мадам. Надзвичайна подія — у Воппінгу вирвались на волю три бикоголові фоліоти. Судячи з усього, терористичний акт. Мені довелось інструктувати нічну поліцію щодо найкращих методів боротьби з ними, мадам... — він умостився зручніше й підморгнув публіці. — Купку фруктів полити медом — от і вся хитрість. Вони, бачте, злетяться на солодке, й тоді...