Пантера знову вклонилася:
— Можливо, це й правда, сер.
Пан Дюваль грюкнув кулачиськом об поруччя крісла:
— Це правда! Від часів занепаду Чехії жодної появи ґолема не засвідчено. Чарівники, що перейшли на наш бік, не принесли з собою таємниці їхнього творення. А ті, хто залишився в Празі, були жалюгідними аматорами, тінями своїх попередників! Отож це вміння втрачено остаточно!
— Напевно, не для всіх, — джин крутнув хвостом. — Хтось повинен керувати цим ґолемом! Він, чи вона, спостерігає за його діями через око на його лобі. Я помітив блискітку розуму в цьому оці, коли довкола розвіялась темрява.
— Тьху! — не повірив пан Дюваль. — Це все бридня. Демон просто бреше!
Натаніель глянув на свою наставницю: та насупилася.
— Бартімеусе, — мовив хлопчина, — я велю тобі казати тільки правду. Чи можуть бути сумніви в тому, що ти бачив?
Жовті очі повільно моргнули:
— Ані найменших. Чотириста років тому я сам був свідком дій першого ґолема, якого великий чарівник Льоев створив у глибині празького гетто. Він послав його зі свого горища, зарослого павутинням, щоб навіювати жах на ворогів свого народу. Сам ґолем був магічним творінням, однак працював проти магії джинів. Він володів стихією землі й мав величезну вагу: він позбавляв сили наші закляття, робив нас немічними й сліпими — і врешті нищив нас. Істота, з якою я боровся цієї ночі, була така сама. Вона вбила одного з моїх товаришів. Я не брешу.
Дюваль пирхнув:
— Я б не прожив так довго, якби вірив першій-ліпшій побрехеньці, розказаній демоном! Це очевидна фальшивка, вигадана, щоб виправдати хазяїна! — він спересердя жбурнув келих убік, підхопився й спідлоба оглянув товариство. — Ґолем це чи не ґолем — яка різниця? Зрозуміло, що Міністерство внутрішніх справ утратило контроль над ситуацією! Можливо, моя установа краще впорається з цією справою. Я добиватимуся прийому в прем’єр-міністра, щоб довести це до його відома! На все добре!
Він вирушив до дверей, риплячи шкіряними чобітьми. Ніхто не промовив ні слова.
Двері грюкнули. Панна Вайтвел не поворухнулась. У нещадному білому світлі ламп її обличчя ще більше скидалося на лице мерця. Чарівниця замислено почухала своє гостре підборіддя—довгі нігті тихенько зашкряботіли об шкіру.
— Тут усе треба обдумати як слід, — нарешті промовила вона. — Якщо демон каже правду, то ми маємо цінні свідчення. Проте Дюваль зі своїми сумнівами теж певною мірою каже правду, хоч і каже її тільки заради того, щоб принизити наші досягнення. Створення ґолема — справа вельми непроста, яка межує з неможливим... Що вам про це відомо, Теллоу?
Міністр невдоволено скривився:
— Дякувати Богові, мадам, дуже мало! Це досить-таки примітивний різновид магії, і в нашому освіченому суспільстві до неї ніколи не вдавалися. Мені й на думку не спадало цікавитись таким...
— А вам, Мендрейку?
Натаніель кахикнув — він завжди радів нагоді похизуватися своїми знаннями.
— Для цього, мадам, чарівникові потрібні два потужні артефакти, — впевнено почав він, — кожен з яких виконує своє власне завдання. По-перше, це пергамент із текстом закляття, яке пробуджує ґолема. Після того, як із річкової глини ліплять ґолемове тіло, пергамент із цим закляттям кладуть йому до рота, щоб оживити його.
Наставниця кивнула:
— Саме так. Це закляття вважається втраченим. Чеські майстри так і не записали своєї таємниці.
— Другий артефакт, — провадив Натаніель, — це особлива грудка глини, створена за допомогою спеціальних заклять. Її розміщують у лобі чудовиська, щоб керувати його силою. Вона діє як око стеження для чарівника, — саме так, як описував Бартімеус. Це дозволяє контролювати ґолема за допомогою звичайної кришталевої кулі.
— Так. Отже, якщо ваш демон каже правду, нам треба знайти того, хто зумів роздобути і око ґолема, й пергамент із закляттям. Хто це може бути?
— Ніхто! — Теллоу так гучно ляснув пальцями, ніби вистрілив з рушниці. — Це все бридня! Таких предметів більше не існує! Мендрейкового демона слід покарати Полум’ям Знищення. А щодо самого Мендрейка, мадам, то вся ця катастрофа — на його совісті!
— Ви, здається, надто впевнені в своїх знаннях, — зауважила пантера, позіхнувши й вишкіривши здоровенні ікла. — Авжеж, коли закляття дістають із рота ґолема, пергамент розсипається. Згідно з умовами цього закляття, тіло після того повертається до господаря і знову перетворюється на глину. А око залишається цілим — ним можна користуватися багато разів. Отож таке око цілком могло б опинитися й тут, у сучасному Лондоні... А чого це ви такий жовтий?