Теллоу з люті аж роззявив рота.
— Мендрейку! Стежте за своєю тварюкою! Інакше я змушу вас відповідати за наслідки!
Натаніель хутенько приховав посмішку:
— Так, пане Теллоу... Мовчи, рабе!
— О-о, проба-ачте, будь ла-аска!
Джесіка Вайтвел підняла руку:
— Попри свою зухвалість, цей демон каже правду. Очі ґолема існують і нині. Я сама бачила таке око, два роки тому.
Джуліус Теллоу підняв брови:
— Та невже, мадам? Де ж саме?
— В колекції особи, пам’ятати про яку в нас усіх є причини. В колекції Саймона Лавлейса.
Натаніель здригнувся, йому по шкірі пробіг мороз. Це ім’я досі бентежило хлопця. Однак Теллоу лише стенув плечима:
— Лавлейс давно помер...
— Так, я знаю.
Панна Вайтвел стурбовано спохмурніла. Вмостившись у кріслі глибше, вона повернулася в бік іншого пентакля, схожого на той, де сиділа пантера. В кімнаті було кілька пентаклів, кожен з яких трішки відрізнявся від решти. Чарівниця ляснула пальцями, і в пентаклі відразу з’явився джин — тепер уже в повній ведмежій подобі.
— Шубіте, — наказала панна Вайтвел, — вирушай до скарбниці артефактів під будівлею Служби безпеки. Знайди там колекцію Лавлейса і продивись її повністю. В колекції, між іншим, повинне бути глиняне різьблене око. Негайно принеси його мені.
Ведмідь присів навпочіпки, підскочив і пропав.
Джуліус Теллоу єхидно посміхнувся Натаніелеві:
— Ось який слуга потрібен вам, Мендрейку! Не викручується, не балакає зайвого. Виконує накази без жодних запитань. А цю язикату гадюку я б на вашому місці відразу прогнав.
Пантера крутнула хвостом:
— У всякого свій клопіт, друже! Так, я занадто язикатий. А ти — кульбабка в піджаку.
— Зрадник Лавлейс мав дуже цікаву колекцію, — міркувала панна Вайтвел, не звертаючи уваги на обурені зойки Теллоу. — Око ґолема — лише одна з прикметних речей, які ми звідти вилучили. Цікаво буде оглянути її зараз...
Хруснули кошлаті суглоби — і в центрі пентакля знову мовчки з’явився ведмідь. У його лапах не було нічого, крім сумирно зібганого кашкета.
— Еге ж, саме такий слуга тобі й потрібен, — зауважила пантера. — Мовчазний, слухняний і геть-чисто недолугий. Він забув, напевно, навіть своє завдання.
Панна Вайтвел сердито труснула головою:
— Шубіте, ти бачив Лавлейсову колекцію?
— Бачив, мадам.
—А чи було там глиняне око?
— Ні, мадам.
— А серед предметів в інвентарному списку?
— Так, мадам. Номер тридцять чотири: «Глиняне око, дев’ять сантиметрів завдовжки, прикрашене кабалістичними знаками. Призначення: око стеження за ґолемом. Походження: Прага».
— Можеш іти, — панна Вайтвел обернулася до інших чарівників. — Отже, око справді було там. А тепер зникло.
Натаніелеві щоки спалахнули:
— Це не простий збіг, мадам! Хтось викрав око й скористався ним.
— Хіба в Лавлейсовій колекції був пергамент із заклят-тям? — рішуче заперечив Теллоу. — Звичайно ж, ні! Звідки йому там узятися?
— Оце нам і треба з’ясувати, — відповіла Джесіка Вайтвел, потерши свої тонкі білі руки. — Ситуація змінилася, панове. Після нічної катастрофи Дюваль вимагатиме від прем’єр-міністра розширити його повноваження — за рахунок моїх. Я мушу негайно вирушати до Ричмонда, щоб бути готовою виступити проти нього. Авам, Теллоу, я тим часом доручаю продовжувати патрулювання. Поза сумнівом, ґолем — якщо це справді ґолем — з’явиться знову. Тепер я довіряю це тільки вам.
Пан Теллоу самовдоволено кивнув. Натаніель кахикнув:
— Тобто ви... ви не хочете, щоб я далі брав у цьому участь, мадам?
— Ні, Джоне. Ви й так стоїте на краю провалля. Я поклала на вас велику відповідальність — і що ж? Національна галерея і Британський музей розгромлені! Та водночас, завдяки вашому демонові, ми маємо уявлення про природу нашого ворога. Тепер нам треба з’ясувати, хто ним керує. Іноземна розвідка? Місцевий зрадник? Викрадення ока ґолема наводить на думку, що хтось зумів відтворити закляття, яке пробуджує чудовисько. З цього, мабуть, вам і слід розпочати. Відшукайте втрачене закляття, й до того ж якнайскоріше.
— Гаразд, мадам. Слухаю вас.
Натаніелеві очі затьмарив сумнів. Хлопець і гадки не мав, як виконати це завдання, з якого боку взагалі підійти до нього.
— Ми завдамо ґолемові удару через його хазяїна, — провадила панна Вайтвел. — Розшукавши джерело відомостей, ми знатимемо ворога в обличчя. І тоді будемо готові до рішучих дій, — голос наставниці був хрипким.