Коло вужчало. З’явилося раптове відчуття, ніби влада намагається спіймати їх. Мендрейк, новий чарівник, узявся до діла старанно: Кіті бачила демонів у подобі дітей-сиріток, що цікавилися Спротивом і пропонували артефакти на продаж. По кав’ярнях і пивничках тинялися люди-шпигуни, пропонуючи добрі гроші за відомості про товариство. Комора крамниці, де збиралися Кіті та її друзі, скидалася на фортецю в облозі. Старий нездужав і ставав дедалі нервовішим, а його молоді помічники — стривоженішими. Кіті розуміла, що насувається криза.
Саме тоді й відбулися доленосні збори, які поставили перед товариством серйозніше, ніж досі завдання.
21
— Ідуть!
Стенлі сторожував біля ґратчастого віконця в дверях, пильнуючи торговельний зал крамниці. Він стояв там уже довго, напружений і нерухомий. Тепер він пожвавішав, відсунув защіпку й відчинив двері. І побокував, хутко скидаючи кашкета.
Кіті почула знайоме стукотіння ціпка. Вона підхопилася й потяглася, розминаючи спину. Всі інші так само підвелися. Фред потер собі шию й тихо вилаявся. Останнім часом пан Пенніфізер особливо наполягав на дотриманні правил чемності.
Єдиним джерелом світла в коморі був ліхтар на столі; година була пізня, тож вони боялися привернути знадвору увагу куль-шпигунів. Пан Гопкінс, який ішов першим, зупинився на порозі, звикаючи до напівтемряви, а тоді відступив убік, пропускаючи пана Пенніфізера. У слабких променях ліхтаря висохла фігурка їхнього ватажка здавалася ще меншою, ніж звичайно. Він шаркотів ногами, наче живий кістяк. За ними ступала могутня, надійна Нікова постать. Коли всі троє зайшли до кімнати, Нік тихенько зачинив за ними двері.
— Добрий вечір, пане Пенніфізере, сер!
Голос Стенлі лунав не так бадьоро, як завжди. Кіті почула в ньому бридку фальшиву покору. Пан Пенніфізер не відповів. Він поволі посувався до крісла, в якому щойно сидів Фред. Кожен крок ніби завдавав йому болю. Нарешті старий сів. Енн поставила ліхтар до ніші біля нього. Обличчя ватажка опинилося в затінку.
Пан Пенніфізер притулив ціпок до крісла. Помалу, палець за пальцем, стягнув рукавички з рук. Поруч стояв пан Гопкінс — ошатний, тихий, майже непомітний. Енн, Нік, Кіті, Стенлі й Фред так само стояли — цього вимагав їхній звичний ритуал.
— Ну-ну, сідайте, сідайте, — пан Пенніфізер поклав рукавички собі на коліна. — Друзі, ми разом подолали довгий шлях. Мені нема потреби зупинятись на тому, чим ми пожертвували... або... — він закашлявся, — або заради чого. Останнім часом я вважав... і мій милий Гопкінс — так само... що нам бракує сил для дальшої боротьби з нашими ворогами. Teпep у нас є змога це виправити.
Він помовчав, тоді нетерпляче махнув рукою. Енн подала йому склянку з водою. Пан Пенніфізер зробив гучний ковток.
— Отак буде краще... Отже, ми з Гопкінсом разом вивчали деякі папери, викрадені з Британської бібліотеки. Папери давні, дев’ятнадцятого століття. Завдяки їм ми дізналися про існування великого сховища артефактів, які мають потужну магічну силу. Якщо нам дістанеться хоча б частина цих артефактів, це дозволить нам докорінно поліпшити своє становище.
— А в якого чарівника вони сховані? — запитала Енн.
— Зараз вони недоступні жодному з чарівників.
Стенлі виступив уперед:
— Ми вирушимо, куди ви накажете, сер! До Франції, до Праги... хоч на край світу!
Кіті вирячила очі. Старий захихотів:
— Далеко їхати не доведеться. Досить перебратися через Темзу, — він помовчав, чекаючи, поки вщухне здивований гомін. — Ці скарби сховані не в далекому храмі. Вони поряд— у місці, повз яке ми з вами проходили тисячу разів. Зараз я все скажу... — він підняв руки, щоб припинити гамір. — Тихше, будь ласка! Зараз я все скажу! Це місце — в самісінькому серці Лондона, в центрі імперії чарівників. Я маю на увазі Вестмінстерське абатство.
Кіті почула, як усі приголомшено зойкнули. Відчула, як по шкірі пробіг мороз. Абатство? Хто ж наважиться...
— Ви маєте на увазі могили, сер? — запитав Нік.
— Саме так. Пане Гопкінсе, поясніть їм, будь ласка...
Бібліотекар кахикнув: