— Дякую. В абатстві поховані численні великі маги минулого: Ґледстон, Прайс, Черчіль, Кіченер та інші. Вони спочивають у таємних склепах, глибоко під землею, а з ними лежать їхні скарби — речі такої сили, про яку нинішні кволі дурні можуть хіба що мріяти.
Як і завжди, коли говорив пан ГЬпкінс, Кіті майже не думала про нього — її займали тільки його слова й те, що з них випливало.
— Але ж вони закляли свої могили! — заперечила Енн. — На кожного, хто проникне туди, чекає страшна кара...
Пан Пенніфізер хрипко захихотів з глибини свого крісла.
— Нинішні володарі — жалюгідні подобизни колишніх — справді бояться цих могил, мов чуми. Вони всі до одного боягузи. В них трусяться жижки від самої думки про те, як помстяться предки, якщо потривожити їхній прах!
— Будь-яку пастку можна обминути, якщо старанно все спланувати, — запевнив пан Гопкінс. — Ми не поділяємо цього забобонного страху чарівників. Я пошукав в архівах і виявив склеп, де зберігаються такі скарби, що й уві сні не примаряться. Ось послухайте!
Бібліотекар дістав з кишені складеного папірця. Розгорнувши його серед мертвої тиші, він витяг з тієї ж кишені невеличкі окуляри й начепив їх на носа. І заходився читати:
— «Шість золотих зливків. Чотири статуетки, оздоблені діамантами. Два кинджали зі смарагдами на руків’ях. Оніксові чотки. Олов’яний келих...» А ось і дещо цікаве: «Зачарований гаманець із чорного єдвабу, з п’ятдесятьма золотими соверенами», — пан Гопкінс поглянув на товариство поверх окулярів. — Цей гаманець ніби нічим не прикметний, але майте на увазі: він ніколи не порожніє, хоч скільки золота з нього дістають. Як на мене, він може стати невичерпним джерелом коштів для нашого товариства.
— Ми зможемо купувати зброю! — пробурмотів Стенлі. — Чехи продаватимуть нам що завгодно, їм аби гроші...
— Аби гроші, а купити можна все! — підхопив пан Пенніфізер. — Далі, Клеме, далі! Це ще не все!
— Нумо, погляньмо... — пан ГЬпкінс знову зазирнув до папірця. — Гаманець... І ще кришталева куля, в якій — послухайте! — «можна побачити майбутнє й таємниці всіх похованих і закопаних речей».
— Ви тільки уявіть! — вигукнув пан Пенніфізер. — Уявіть, яку силу це надасть нам! Ми зможемо заздалегідь передбачати кожен крок чарівників! Зможемо відшукати втрачені дива минулого, забуті всіма коштовності...
— Нас ніхто не спинить! — прошепотіла Енн.
— Ми будемо багаті! — обізвався й собі Фред.
— Якщо все це правда, — тихенько зауважила Кіті.
— Там ще є торбинка, — провадив пан Гопкінс. — Торбинка, якою можна ловити демонів. Це стане нам у пригоді, якщо ми знайдемо належне закляття. А ще — кілька інших, менш вартісних речей, серед яких... так-так... плащ, дерев’яний посох та всілякі особисті дрібниці. Гаманець, кришталева куля й торбинка — найцінніші з цих скарбів.
Пан Пенніфізер подався вперед, шкірячись, наче гоблін.
— Ну, друзі мої? — поцікавився він. — Як ви гадаєте: чи варто за таке поборотися?
Кіті зрозуміла, що саме зараз час застерегти товаришів.
— Усе це чудово, сер, — сказала вона, — та чому всі ці скарби досі лежать незаймані? Де тут пастка?
Її слова, здається, протверезили друзів. Стенлі спохмурнів:
— Що сталося, Кіті? Може, це надто дрібненька справа для тебе? Чи не ти без упину вередуєш, що нам пора вдаватися до чогось нового?
Кіті відчула на собі погляд пана Пенніфізера. Вона здригнулась і стенула плечима.
— Кіті має рацію, — відповів пан Гопкінс. — Там справді є пастка. Склеп надійно захищено. Згідно з архівними відомостями, там до склепіння приєднано Закляття Чуми. Воно спрацює, якщо відчинити двері. Закляття Чуми тоді зірветься зі стелі і вразить усіх, хто опиниться поблизу... — він знову зазирнув до папірця, — «так, що їхня плоть відділиться від кісток».
— Гкрно, еге ж? — посміхнулася Кіті. Її пальці крутили в кишені срібну підвіску.
— Е-е... і як ви пропонуєте обійти цю пастку? — чемно запитала Енн у пана Пенніфізера.
— Деякі способи є, — відповів старий. — Зараз, на жаль, вони нам недоступні. Ми не маємо належних магічних знань. Та водночас пан Гопкінс знайомий з одним чоловіком, який зможе допомогти нам.
Усі подивилися на бібліотекаря, погляд якого зненацька став винуватим.
— Він чарівник... колишній, — пояснив пан Гопкінс. — Будь ласка! — голос його потонув в обуреному гаморі. — Послухайте мене!.. Він зневірився в нашому уряді... в нього на те є власні причини... і прагне скинути Деверо та його посіпак. Він має артефакти й знання, що допоможуть нам обійти Закляття Чуми. До того ж у нього, — пан Гопкінс зачекав, поки в коморі стане тихо, — є ключ від потрібного склепу.