— А хто він такий? — поцікавився Нік.
— Я можу сказати вам лиш те, що він — один з найпомітніших стовпів нашого суспільства, вчений і шанувальник мистецтва. Він знайомий з багатьма впливовими особами.
— А як його звуть? — спитала Кіті. — Поки що все це лише слова...
— На жаль, він дуже старанно приховує своє ім’я. Власне, нам усім варто чинити так само. Я йому про вас теж нічого не казав. Якщо ви погодитесь на його допомогу, він може найближчим часом зустрітися з вами... з одним з вас. І передасть потрібні нам відомості.
— А чи можна йому довіряти? — стривожився Нік. — Може, він просто хоче виказати нас?
Пан Гопкінс кахикнув:
— Навряд. Він уже не раз ставав нам у пригоді. Численні поради й натяки я передавав саме від нього. Він давно вже прагне сприяти нашій меті.
— Я переглянув у бібліотеці документи про це поховання, — додав пан Пенніфізер. — Вони видаються справжніми. Підробити таку річ надто важко. До того ж він уже кілька років знає про нас від Клема. Якби він хотів зашкодити Спротиву, то мав би таку змогу давно. Ні, я йому вірю, — старий, хитаючись, підхопився; голос його знову зробився хрипким. — Урешті-решт, це моє товариство! Будьте ласкаві робити те, що наказую вам я! Які ще є запитання?
— Запитання одне, — обізвався Фред, клацаючи ножем. — Коли ми розпочнемо?
— Якщо все буде гаразд, ми зробимо це наступної ночі. Залишається тільки...
Старий замовк і згорбився, аж захлинаючись кашлем. Його зігнута спина кидала на стіну химерні тіні. Енн підійшла і допомогла йому сісти. Минув певний час, перш ніж він заговорив.
— Даруйте, — сказав він нарешті. — Я нездужаю — ви самі це бачите. Сили мої щодня згасають. Правду кажучи, друзі, Вестмінстерське абатство — це найкраща нагода, яка досі мені випадала. Нагода вивести вас усіх... до чогось більшого. Це стане нашим новим початком!
«І вашим гідним кінцем, — подумала Кіті. — Останньою спробою домогтися чогось відчутного, перш ніж ви помрете. Я лише сподіваюся, що чуття й цього разу не зрадить вас».
Аж тут пан Пенніфізер раптово обернувся до дівчини, ніби прочитав її думки.
— Залишається тільки зустрітися з нашим таємничим добродійником, — закінчив він. — І узгодити умови. Якщо вже ви сьогодні такі завзяті, Кіті, то саме ви й підете завтра до нього.
Кіті мужньо зустріла погляд старого.
— Гаразд, — відповіла вона.
— Отож-бо, — старий оглянув усе товариство, одного за одним. — Правду кажучи, я трохи засмучений. Ніхто з вас навіть не поцікавився, чию могилу ми збираємось відвідати. Невже вам до цього байдуже? — він знову хрипко засміявся.
— Е-е... чию ж, сер? — запитав Стенлі.
— Могилу людини, відомої вам ще зі школи. Гадаю, що йому досі приділяють чималу увагу на уроках. Це — Засновник нашої держави, найвеличніший і найстрахітливіший з усіх наших проводирів, герой Праги, — очі пана Пенніфізера блиснули в затінку, — наш любий Вільям Ґледстон!
Частина третя
22
Натаніелів літак вирушав з аеропорту «Боксгілл» рівно пів на сьому вечора. Службовий автомобіль мав приїхати по нього на годину раніше — пів на шосту. Це означало, що він має близько половини доби, щоб підготуватися до найважливішого доручення за увесь час його короткої урядової кар’єри — подорожі до Праги.
Насамперед хлопцеві слід було розібратися зі своїм слугою й можливим товаришем у мандрівці. Повернувшись до Вайт-голлу, Натаніель знайшов вільну кімнату для виклику духів і, ляснувши в долоні, знову призвав до себе Бартімеуса. Коли джин з’явився, він змінив подобу з пантери на свого улюбленого смаглявого хлопчика. Натаніель звернув увагу, що цього разу хлопчик був убраний не в звичайну єгипетську спідничку, а в старомодний твідовий дорожній костюм з рукавичками, крагами й несподіваним шкіряним пілотським шоломом із завеликими окулярами. Натаніель спохмурнів:
— Скидай це лахміття. Ти зі мною не полетиш.
Хлопчисько ображено скривився:
— Чому?
— Бо я подорожую інкогніто. Це означає, що мені нема чого тягати демонів через митницю.
— А хіба для нас карантин?
— Чеські чарівники перевіряють усі літаки — шукають найменших проявів магії. А вже британський літак вони оглядатимуть якнайстаранніше. Жоден артефакт, магічна книга чи навіть найдурніший демон повз них не проберуться. У польоті мені доведеться залишатися «простолюдином». А тебе я викличу, тільки-но прибуду на місце.