— Панно Фаррар! Яка приємна зустріч!
Вона ліниво, загадково посміхнулася:
— Пане Мендрейку! Ви, здається, трохи засапані...
— Справді? Еге ж, сьогодні я нівроку заклопотаний. А ця бідолашна старенька мало не впала, тож я вирішив допомогти їй...
Вона оглянула його холодними, пильними очима.
— То я, мабуть, піду.. — він побокував, але Джейн Фаррар несподівано присунулася ближче.
— Я знаю, що ви заклопотані, Джоне, — сказала вона. — Але я дуже хочу дещо запитати у вас, якщо ви дозволите, — вона розгублено накрутила на палець пасмо довгого чорного волосся. — Яке це щастя! Я така рада, що ми випадково зустрілися! Я чула, ніби ви нещодавно зуміли викликати джина четвертого рівня. Невже це правда? — її великі темні очі аж сяяли захопленням.
Натаніель позадкував. Це трохи його бентежило й водночас лестило, та не настільки, щоб розбалакувати про такі особисті справи, як вибір демона. Шкода, що пригода в Британському музеї отримала великий розголос — напевно, Лондон уже повниться здогадами про його слугу. Проте втрачати обачності не можна ні за яких обставин: сила, секрет, самозбереження — ось запорука безпеки чарівника! Він вимушено всміхнувся:
— Так, це правда. Вас не обдурили. Будьте певні, це дуже просто. Атепер, з вашої ласки...
Джейн Фаррар тихенько зітхнула й замотала пасмо волосся за вухо—їй це дуже личило.
— Ви такий розумний, — сказала вона. — Знаєте, я намагалася зробити те саме — викликати демона четвертого рівня, — й, напевно, щось переплутала: у мене просто нічого не вийшло. Не знаю, в чому тут річ. Може, підете зі мною й допоможете повторити закляття? У мене є власний пентакль для виклику духів. Він у мене вдома, недалеко звідси. Місце тихеньке, нам ніхто не завадить...
Вона схилила голівку набік і знову всміхнулась. Її зуби були сліпучо-білі.
Натаніель відчув, як його скронею зрадливо повзе краплина поту. Він пригладив волосся й заодно витер піт, сподіваючись, що це вийшло непомітно. Почувався він якось химерно: розманіжено й водночас збурено, енергійно. Врешті, чого б йому не допомогти панні Фаррар? Це ж дурниця! Викликати джина — дуже просто, надто якщо ти сам уже робив це кілька разів... Натаніель зненацька відчув, як хоче заслужити її подяку.
Вона лагідно торкнула його руку своїми тоненькими пальчиками:
— Що ви скажете, Джоне?
— М-м...
Натаніель розтулив був рота, щоб відповісти їй, аж раптом спохмурнів. Щось його стримувало. Щось ніби пов’язане з часом... У нього мало часу. Він завітав до міністерства, щоб... А власне, навіщо? Згадати це було вкрай важко.
Джейн трохи набундючилась:
— Ви тривожитесь через свою наставницю? Вона ні про що не довідається! Я теж своєму наставникові нічого не скажу. Я знаю, що нам не можна...
— Річ не в тім, — відповів Натаніель. — Просто...
— То ходімо!
— Ні... Мені сьогодні треба щось зробити... щось важливе...
Він намагався відвести свої очі від її погляду. Він не міг зосередитись — ось у чому проблема. І його серце билося так гучно, що він не мав сили пригадати, куди й навіщо йшов. Від неї пахло чудовими парфумами — не звичайною «Горобиною», а якимось східним цвітом. Пахощі дуже приємні, але трохи нав’язливі. Йому наморочилось у голові.
— А що саме?—запитала вона. — Може, я допомогла б вам?
— Сьогодні я кудись їду.. до Праги...
Вона присунулася ще ближче:
— До Праги? А навіщо?
— З’ясувати... дізнатися... — він заплющив очі й труснув головою. Щось тут було не так.
— Послухайте, — запропонувала Джейн, — може, трохи посидьмо разом і поговорімо? Ви розкажете мені про всі свої плани...
— Я думаю, що...
— У мене вдома є чудова довга кушетка.
— Справді?
— Ми зручно влаштуємось на ній, вип’ємо холодного шербету, а ви мені розкажете про того свого демона, про Бартімеуса. Це так цікаво!
Коли Джейн промовила ім’я демона, в думках у Натаніеля ніби забринів тривожний дзвіночок, що прорвався крізь блаженний дурман його спокуси. Звідки їй відоме ім’я Бартімеуса? Лише від Дюваля, її наставника, — а той довідався про нього тільки нинішнього ранку, в кімнаті для виклику духів. До того ж Дюваль... Дюваль йому — не друг. Він хоче дізнатися про все, що робить Натаніель, зокрема й про мандрівку до Праги... Хлопець поглянув на Джейн Фаррар з підозрою. Він ніби прокинувся і вперше почув, як настирливо гуде сенсорне павутиння, що огортає його. Це попереджувало про те, що до нього застосовують якусь тонку магію: Чари або Мороку.. Тільки-но він подумав про це, як дивовижний блиск волосся Джейн трохи потьмянів, а іскорки в очах згасли.