Натаніель глибоко зітхнув, поправив капелюха і рушив уперед так безжурно, як міг. Його очі аж прикипіли до того, що наближалося з глибини цвинтаря. Попри всю недовіру, з якою він ставився до всієї цієї театральної обстанови, це покинуте й самотнє місце вразило навіть його. Він мимоволі відчував, як гостро тьохкає в грудях серце.
Що ж це там, попереду? Мертвотно-блідий вогник яскравішав, заливаючи все довкола зеленкувато-молочним сяйвом, і надгробки, повз які він пропливав, ніби випромінювали болісне світло. Позаду вогника було видно чиюсь темну постать: згорбившись і шаркотячи ногами, вона насувалася на хлопця.
Натаніель примружив очі: на трьох видимих рівнях жодного сліду демонів помітно не було. Виходить, це людина.
Аж нарешті ця людина, судячи з хрускоту ріні, ступила на стежку, де був Натаніель. Незнайомець крокував упевнено, рівно, й потріпане пальто — чи, може, плащ — страхітливо майоріло в нього за спиною. Коли він підійшов ближче, хлопець розгледів огидно-білі руки, які стриміли з-під плаща й тримали те, що випромінювало цей непевний чаклунський вогонь. Натаніель щосили намагався розібрати обличчя, та воно ховалося під важким чорним каптуром, загнутим, мов орлиний кіготь, донизу. Окрім рук, нічого більше видно не було. Тоді хлопець звернув увагу на річ, яку тримали ці бліді руки, — химерний світильник, що розливав це дивне білясте світло. То була свічка, міцно встромлена в...
— Ой, тьху! — вигукнув хлопчина по-чеськи. — Яка мерзота!
Постать зупинилася. Пискливий голос обурено спитав з-під каптура:
— Чого тобі?
Аж тут незнайомець опам’ятався, поспіхом кахикнув і вимовив уже іншим, басовитішим і страхітливішим, голосом:
—Тобто... що ви мали на увазі?
Натаніель скривився:
— Оцю гидоту, що ви тримаєте в руках!
— Стережіться! Це вельми могутня річ.
— Негігієнічна річ! Де ви її взяли?
— Сам зрізав з шибениці. За три дні до повні.
— Я певен, що її навіть не законсервовано... Еге ж! Погляньте: онде від неї шматки відпадають!
—Аж ніяк. Це просто краплі воску зі свічки.
— Може, так. Та будь-що, тягати її з собою не варто. Краще викиньте її просто отут, на цвинтарі, й негайно помийте руки.
— Чи розумієте ви, — відповів незнайомець, упершись кулаком у бік, — що ви говорите про річ, здатну скам’янити будь-кого з моїх ворогів і визначити присутність магії за п’ятдесят кроків? Це надзвичайно цінна річ. їй не місце серед сміття!
Натаніель хитнув головою:
— Зате вам місце в божевільні. Мушу сказати, що в Лондоні такої поведінки не потерпіли б.
Незнайомець зненацька закинув назад голову:
— Лондон? А що мені до Лондона?
— Ви Арлекін, авжеж? Агент?
Запанувала мовчанка.
— Можливо...
— Звичайно, це ви! Хто ще тинятиметься цвинтарем серед ночі? Навіть не варто дивитись на ваш огидний свічник, щоб зрозуміти, хто ви такий. До того ж ви говорите по-чеськи з англійською вимовою... Годі! Мені терміново потрібні деякі відомості.
Незнайомець підняв вільну руку:
— Хвилинку! Я ще не знаю, хто ви такий.
— Я — Джон Мендрейк, державний службовець. І ви про це чудово знаєте!
— Цього мало. Мені потрібні докази!
Натаніель вибалушив очі:
— Ось, бачите? — він показав собі на потилицю. — Криваво-червоне перо!
Незнайомець придивився:
— Як на мене, воно радше цеглясто-червоне.
— Криваво-червоне! А коли ні, то воно стане таким, якщо ви не припините верзти дурниці й не перейдете до діла!
— Ну., гаразд. Але спочатку, — незнайомець прибрав чудернацьку позу, — я мушу переконатися, що за нами ніхто не стежить. Відійдіть назад!
Він підніс свій моторошний свічник до обличчя і вимовив якесь слово. Бліде полум’я вмить вибухнуло й перетворилося на вогняне кільце, яке зависло між ними в повітрі. Ще один наказ — і кільце почало швидко ширшати, наче коло на воді, розпливаючись по всьому цвинтарю. Натаніель помітив, як кажан каменем звалився з гілки за секунду до того, як вогняна смуга пролетіла повз нього. Що сталося з кажаном, він не побачив: кільце полинуло за межі цвинтаря й хутко розтало вдалині.
Агент кивнув:
— Тут безпечно. Тепер можна й поговорити.
— Мені знайома ця штучка, — мовив Натаніель, показавши на свічку, що знову набула попередніх розмірів. — Це Вогняне Коло, яке створює біс. Щоб його викликати, не треба ніяких решток мерців. Усім цим готичним мотлохом тільки простолюд лякати. На мене він не діє, Арлекіне.