— Мені вам — так само, — байдуже відповіла Кіті. — Але ми теж удалися до запобіжного заходу.
— Якого? — недовірливо запитав голос.
— Біля театру на мене чекає товаришка. У неї з собою шкіряна торбинка. В торбинці ув’язнені шестеро дрібних демонів, занурених у вибуховий гель. Як на мене, зброя досить потужна: її вистачить, щоб підірвати всю цю будівлю. Ми нещодавно викрали цю торбинку зі складів Міністерства оборони. Я згадала про це, щоб ви зрозуміли: ми здатні до рішучих дій. А ще тому, що моя товаришка — якщо я не повернуся через п’ятнадцять хвилин, — вивільнить демонів і закине торбинку до театру.
Обличчя Кіті залишалося незворушним. Звичайно, все це була чистісінька вигадка.
Пролунав сміх:
— Що ж, люба моя, непогано. Якщо так, то нам треба поспішати. Як вам уже, звичайно, розповів пан Гопкінс, у мене безліч вільного часу й чимало знайомих серед чарівників. Я вряди-годи й сам бавлюся цим мистецтвом... Проте мене, як і вас, нудить від їхньої влади! — в голосі з'явилася гнівна нотка. — Через дрібне непорозуміння з грошима уряд позбавив мене всього майна та власності. Тепер я, що спав раніше на ташкентських шовках, — жебрак! Це просто нестерпно. Ніщо не принесе мені більшої насолоди, ніж видовище повалення чарівників! Ось чому я готовий допомогти вам.
Усе це було висловлено з неабияким піднесенням. З кожним наголосом вістря кинджала кололо Кіті шию. Дівчина облизала пересохлі губи:
— Пан Гопкінс казав, що ви маєте для нас цінні відомості.
— Так, маю. Ви повинні розуміти, що я не співчуваю простолюду, який ви захищаєте. Але ваша діяльність бентежить уряд, і це мене тішить... Отже, до діла. Гопкінс пояснив вам сенс моєї пропозиції?
Кіті обережно кивнула.
— Отже, завдяки своїм зв'язкам я отримав доступ до архівів Ґледстона і трохи простудіював їх. Розшифрувавши деякі коди, я з'ясував подробиці Чумного Закляття, яке охороняє Ґледстонові рештки.
— За його сили це досить немічний захист, — зауважила Кіті. — Якщо можна так сказати...
— Ви кмітлива й розумна дівчина, — схвально мовив голос. — Коли Ґледстон помирав, він був старий і кволий: тільки його й вистачило, що на таке простеньке закляття. Та, попри все, воно своє зробило: дотепер ніхто не наважився потривожити Ґледстонову могилу зі страху перед Чумним Закляттям. Та водночас обійти його можна, якщо вжити належних заходів. І я можу сказати вам, яких саме.
—Але чому ми повинні вірити вам? — поцікавилась Кіті. — Не розумію. Що вам з цього?
Голос ніби спокійно сприйняв її запитання.
— Якби я хотів знищити ваше товариство, — відповів він, — то ви опинилися б у кайданках відразу тільки-но відсунувши цю портьєру До того ж, як ви вже чули, я сам прагну до повалення влади чарівників. Хоча ви, зрозуміло, маєте рацію: мене тут цікавить дещо більше. Проглядаючи Ґледстонові архіви, я виявив списки цінностей, схованих у могилі. Там є речі, важливі як для вас, так і для мене.
Кіті засовалася в широкому позолоченому кріслі.
— Мені потрібні принаймні дві хвилини, щоб вийти з цієї будівлі, — зауважила вона. — Будьте певні, моя приятелька — особа вельми пунктуальна.
— Гаразд, я скажу коротше. Пан Гопкінс, гадаю, вже розповів вам про скарби цієї могили. Ви дістанете їх — і магічну зброю, і все інше. Мені вони не потрібні — я людина мирна. Проте я колекціоную всілякі цікавинки й хотів би мати Ґледстонів плащ, який лежить на його саркофазі. Жодної магічної сили він не має, тож вам з нього користі не буде. До речі, якщо його дубовий посох теж уцілів, я хотів би отримати і його. Магічна цінність цього посоха невелика — як я дізнався, Ґледстон облаштував його лише невеличким оберегом проти комах. Мені просто було б приємно бачити цю річ у своїй скромній колекції.
— Якщо ми роздобудемо інші скарби, — запевнила Кіті, — то охоче віддамо вам і плащ, і посох.
— От і чудово. Згода — на користь обом сторонам. Ось потрібне вам знаряддя, — щось зашурхотіло, й на килимі перед Кіті з'явилася чорна торбинка. — Поки що не чіпайте її. Там скринька й молоток. Вони вбережуть вас від Чумного Закляття, докладну інструкцію додано. Дотримуйтесь її — й залишитесь живі. А тепер уважно слухайте, — провадив голос. — Цієї ночі, пів на дванадцяту, служники абатства підуть собі спати. А ви тим часом будьте біля входу в монастирський двір: я влаштую так, що двері залишать відчиненими. Дорогу до собору перегороджують ще одні двері. Їх зазвичай замикають на два старовинні замки та защіпку. Їх я також залишу незамкненими. Проберіться до північного трансепту і знайдіть там статую Ґледстона. Позаду неї, в колоні, — вхід до могили. Щоб увійти, досить просто відімкнути його ключем.