- Треба виявляти викривлення партійної лінії, наводити порядок.
Нас прирівняли до статусу інспекторів ІДК. Дали відрядження на три місяці. Так я опинився в Горохівському районі. А там до того керував Семенцов - Герой соцпраці, кандидат наук, новатор. Були в моді комплекси, спеціалізація, ще там хлорелу оцю вирощували - жабуриння.
Семенцов на той час вже був секретарем обкому.
Думаю, я провів тоді класичне журналістське розслідування. Прийшов до мене директор радгоспу-технікуму Микола Чечель, покійний уже, Царство йому Небесне. Розповів він і про себе, і про походеньки цього Семенцова, і про долю Гончарова, голови колгоспу імені Калініна. Федір Лаврентійович Гончаров був чесний голова, комплекс на шістнадцять тисяч голів худоби побудував. Мали дві кандидатури на присвоєння звання Героя: Гончаров і Семенцов. Дали Семенцову. Потім він став першим секретарем райкому. Мені розповіли багато фактів про хабарництво, про здирство, про те, як Семенцов знущається з кадрів, витирає об них ноги, про побори, махінації та інше. А з чого почалося? Гончарову телефонує клерк один: Іван Михайлович Семенцов сказав, щоб завтра ви привели бика нам туди і туди. А гострий на язик Гончаров відповідає: хай, мовляв, Іван Михайлович візьме мотузку, прийде і веде того бика. Ну, це першому секретарю таке виказати...
Викликали в райком Гончарова. А був тоді пленум чи якась нарада, і секретар заслуженій людині й орденоносцю каже:
- Ты, мужик, вчерашний день, работать не можешь, ты уже мертв.
А далі механізм відомий: комісію за комісією посилають. Скликають збори, щоб Гончарова зняти. Колгоспники - ні. Одні збори, другі збори. А Гончарову за місяць -60 років, пенсія мала бути. На третій раз зламали його,заяву написав, людей попросив, щоб проголосували...
Федір Лаврентійович багато розповідав, як “інтернаціональна дружба" зводилася до масових гульок. Щороку в район приїжджало багато делегацій. Одного разу 125 чоловік з Грузії завітали. І тиждень вони пили там, і повинен був кожен голова колгоспу годувати, забезпечувати м’ясом. Кілька голів зняли за те, що списали ці гроші на упряж, сіль, добрива.
Федір Лаврентійович Гончаров на той час був у Володимир Волинському районі. Очолив один з колгоспів, вважав, що втік від свого кривдника. Але коли обрали Семенцова секретарем обкому, він і там його доконав. І став Ф.Гончаров завідувачем току.
Я поїхав до нього, бо вважав, що треба зустрітись з цією людиною. На той момент він був героєм свого часу - комуніст, фронтовик, інвалід
у нього одна рука перебита. Його дружина Софія працювала телятницею, єдина на всю область дружина голови колгоспу на такій посаді, теж нагороджена.
Ось я бесідую з ним дві години. Пройшов багато, бачив всього. Він буквально плакав, оповідаючи, як з нього знущалися. Те, що побори були, - то зрозуміло. Семенцов примушував голів колгоспів “вносити внески”, водити бички і свині “наліво”. Там був підпільний цех. Ніхто, до речі, про нього не писав. Підпільний ковбасний цех у Горохові, який виробляв шинку, домашні ковбаси, філейку, що транзитом відправлялися на Київ і Москву. Може, ви пам’ятаєте справу такого Олексюка, завоблпобуту, про чемодани і дипломати? Частина цих чемоданів і дипломатів призначалася для того, щоб складати туди хабарі у вигляді вугрів, грибів різних, шинок, ковбас, журавлини. Одне слово, волинські дари делікатесні.
Пізніше я розмовляв з цим ковбасником, і він розповів мені весь механізм. Мовляв, приїжджає машина-фургон, заносять чемодани, на кожному чемодані бірка - вони вже укомплектовані всім необхідним: вуграми, грибами, медом та іншим.
- Мені треба було шинку покласти і домашню ковбасу, яку заливали смальцем у банки. Ми комплектуємо, гонець забрав і їхав, - згадував мій співрозмовник.
Потім на продовження цієї шинкової епопеї один чоловік - уже минуло кілька років - розповідав, як возив у Москву ті чемодани. Каже: приїхали ми в Москву, десь чоловік з десять - і кожен по два чемодани везе. Зійшли ми з вагона, чекаємо, за нами повинні приїхати. Машин нема. Нас, бачимо, такі хлопці молоді оточують.