Після того у мене з’явився матеріал “Кто в теремочке живёт?” про будинок для начальства у кутрівському лісі, на території зразково-показового колгоспу, який очолювала висуванець Семенцова. Колгоспу створювалися тепличні умови.
І почалося... Ще гірше, ніж після публікації про Семенцова все заворушилося... Скликають відкриті партійно-господарські збори в колгоспі. Мені секретар парткому телефонує, аби я приїхав і пояснив, як це я дійшов до такого...
- Не поїду, - відповідаю.
Тоді вони провели свої збори, райкому партії, обкому: мовляв, злісний наклеп на передову людину. Мене викликають у Київ, на парткомісію ЦК, на збори редакції, на редколегію. І пояснювальні, пояснювальні. Комісія ЦК проводить власне розслідування. У пошуках додаткових контраргументів я перелопатив силу-силенну матеріалів. У партактиві знайшов дуже цікаві матеріали з засідання бюро обкому про розгляд персональної справи авторитетної людини, зібрав, наприклад, скільки і чого для району йде, скільки фінансується в грошах, у будівельних матеріалах, у техніці, гербіцидах, насінні, добривах. Бачу, що вимальовується зовсім інша картина: майже третина фондів району потрапляє в Берестечко. Добре. Потім їду на місце, до того будинку. Якраз зійшов сніг. Ой, леле... А там, біля цього будинку - тарілки, склянки, виделки, келихи биті, пляшки, мангал стоїть. У присутності свідків, дільничного складаємо протокол, я фотографую все. Витягуємо з вуликів порожні пляшки - трутні, певне, наносили... У шеренгу вишикував усе це, сфотографував.
Приїжджає комісія з Києва, яку очолюють Борис Шинкарук, завсектору ЦК і представник редакції “Правди України"
- Які у вас аргументи?
Я показую документи. Дивиться, дивиться.
- Так, так, так. Ось що я скажу: це ініціативний голова колгоспу. Нехай всі так працюють. Ми їм не забороняємо.
Знову показую йому акти, фотографії, він читає, придивляється.
- Угу, угу. У вас немає фактів. Хто там пив? Коли пив? З ким пив? За що пив? Оце докази. А те, що на фото, ви могли підкинути.
І мене тоді на парткомісію ЦК, заступник голови якої не церемонився:
- Демократ нашёлся. И нас, и вас сметёт волна. Куда вы лезете? Что вы представляете собой?
Далі на редколегії розбирають. Тоді побачив, хто є хто. Ну, я знав усіх хлопців, чарку, бувало, пили. А тут зовсім інші, зовсім інші люди!
Я опиняюся на межі вимітання з роботи, з партії, тому що я - наклепник. Викликають мене на відкриті збори. Головує той самий Шинкарук. Резолюцію теж він зачитує, у стилі 1937 року: “За шельмование партийных и хозяйственных кадров, за использование служебного положения, групповщину поставить вопрос о пребывании его работником газеты и членом партии". Цих публікацій мені не могли пробачити, як, зрештою, і матеріалів про тіньовий обкомівський готель над Стиром, обкомівський будинок.
Я їду з Києва додому, звичайно, у дуже “хорошому" настрої. А тут насуваються вибори. Мені запропонували висунути свою кандидатуру, і я погодився.
Але як “партайгеносе” сполошилися! Зі мною мали змагатися такі зубри, як Володимир Блаженчук - другий секретар обкому партії, Катерина Ващук - голова зразково-показового колгоспу. Результати мого висунення визнають недійсними. Отже, я “пролітаю”. А чому не дійсні? Треба проводити, мовляв, збори у кожному відділку, у кожній виборчій одиниці, і протоколи зборів мати скрізь. На повторну конференцію, на якій мене знов висувають, приїжджає інспектор ІДК, Гончар такий. Я виступаю там з програмою. Якщо зараз проаналізувати, то примітивна була. Ніхто мене не готував. Проти мене “опрацьовували” людей. Телеграми “обурені” в ЦК пішли. Я, відверто кажучи, недуже хвилювався. Оберуть мене, то оберуть, що мені втрачати. Якщо порівняти зараз з виборами... Я годі сам їздив, сам заробляв на бензин, на всі витрати і т.ін. А проти мене афіші розповсюдили, що, мовляв, я у війну кидав людей у колодязі, що я за католицьку церкву, що працюю в російській газеті... Це було легко спростувати. Я з 1936 року народження, як це я міг кидати людей у колодязі? Партійні радянські органи влаштовують спектакль: група студентів радгоспу-технікуму шле телеграму протесту в Москву, викладач оголошує голодовку на знак протесту проти моєї кандидатури. Дві довірені особи відмовилися представляти мої інтереси. Спочатку погодилися, проте наступного дня зателефонували, що не можуть через стан здоров’я... У мене так і не було довіреної особи в Іваничівському районі. Та коли мій опонент Матвійчук не потрапив у другий тур, то він заповнив цю прогалину. Тільки-но я оформив усе офіційно, як негайно його посилають у відрядження... в Улан-Уде.