- Близько, близько...
- До батьків довіреної особи в Локачинському районі В.Мартинюка навідались невідомі й спитали, чи хочуть вони свого сина побачити під мостом... Людей “обробляли”,залякували.
Ось у таких умовах відбувалося голосування. Опівночі телефонує мені голова комісії.
- Вітаю, ви обрані народним депутатом.
- Що ж, дякую.
- Андрію Івановичу, величезну роботу у Верховній Раді здійснили демократично налаштовані депутати.
- Так. Мене обрали членом Конституційної комісії. Ще тоді, на першому скликанні ми хотіли прийняти Конституцію. І ми прийняли б її, якби не завадили Л.Кравчук та І.С.Плющ. Вони, по-перше, загальмували цей процес нібито з благими намірами. Як пояснював Л.Кравчук, якщо це скликання прийме Конституцію, то Конституція буде половинчатого характеру, тому що обраний склад Верховної Ради за часів Союзу. І тоді почалося тертя між ним і І.С.Плющем. Лунала дуже огульна критика Верховної Ради, дуже огульна. І засоби масової інформації роздмухували це до надзвичайних масштабів. Ми вирішили тоді, що ліпше на рік раніше підемо, думали, що прийде ліпший за нас склад Верховної Ради. Ми проголосували, і це був прецеденту парламентаризмі, навіть не тільки у європейському. Ми добровільно склали повноваження.
- Які моменти найяскравіше запам’ятались?
Пам’ятаю перший свій виступ, такий коротенький. Ми зібралися 15 травня - це був початок роботи Верховної Ради, мене тоді обрали в секретаріат. Потім днів через п’ять шість відбулося перше засідання, на якому обговорювався порядок денний. Я тоді запропонував включити питання про визнання вихідними днів Різдва, Великодня і Трійці.
За це довга боротьба йшла. У мене є ксерокопія з підписами, які я тоді збирав, тому що кілька разів відфутболювали з різних причин, щоб питання не ставилось. А в регламенті було: якщо зібрати одну третину підписів депутатів, тоді автоматично ставиться питання у порядок денний. Ну я і ризикнув. Підходив до кожного депутата, хоч, можливо, і не до всіх, але до більшості. Вони читали.
- Да пошел ты со своими святами. Работать надо.
Відхиляли, а деякі підписували. Так я назбирав близько 150 підписів. Тоді передаю їх І.С.Плющу і Л.М.Кравчуку. Ну, тик-мик, тик-мик, і все-таки поставили. Це було ще в 1990 році, у грудні. З першого разу не пройшло, провалили цей проект.
Наступного дня, думаю, не поставлять, треба якісь надзвичайні зусилля. Зібрали тоді 160 голосів. І сниться мені цікавий сон... Ніби я серед моря... Вода така чиста-чиста... А я стою на плоту босоніж і тримаю велику рибину. Вона мене тягне, я пливу... Одне слово, все нормально закінчується. Думаю, що таке? Знаю, що чиста, прозора вода-це добре...
Останній день сесії. Л.Кравчук приїхав з Москви, уже головує він, а не І.С.Плющ. Виступає В.Червоній, мовляв, учора обговорили проект, який подавав Бондарчук, про визнання вихідних...
- Так що ж ми зробили за цю сесію? З чим ми поїдемо додому?-запитує.
А вже тоді Б.Єльцин в Москві ухвалив такий закон, мабуть, це і вплинуло.
- Ну добре. А де той проект? - питає Леонід Макарович.
В.Червоній удруге озвучує його. Добре, обговорюється. Але, думаю, треба ще якийсь поштовх. Недалеко сидить єпископ Агафангел. Вінницька делегація поруч, через одну.
- Ідіть виступіть, - кажу, - підтримайте. І Агафангел виступає.
- Такой законопроэкт принят в России. Ельцин принял его, все нормально.
- Голосуймо! - закликає Л .Кравчук
Проголосували - пройшло.
Потім була Декларація про суверенітет. Один епізод тільки. Усе було: і надзвичайно складна робота, і суперечки. Але прийняли Декларацію. Виходимо з приміщення, а там море людей... Тоді озвучувалися засідання. Нас вітають, ледве не на руках виносять. Стоїть один чоловік, капелюха знімає.
- Люди, скиньмося на квіти депутатам!
Покидали гроші туди. Чоловік побіг з тим капелюхом до квітникарок. Несе оберемок квітів, і дівчата роздають нам...
НАЗВАТИ ЗЛО НА ІМ’Я
Бесіда з лідером демблоку обласної ради Євгеном Шимоновичем.
- У мене таке запинання: чому інтелігент, лікар високої кваліфікації, людина забезпечена - і раптом піддає себе ризику? Адже існуюча на той час влада кінця 80-х років досить ще міцно стояла. Міцні опори, починаючи від ядерних ракет і закінчуючи потужними кадебістським, міліцейськими апаратами, дозволяли їй себе добре почувати. І от лікар, у якого, здасться, немає підстав бунтувати, чому ж він бунтує?