Що означає очолювати демблок? Зрозуміло, не було “одноначалья”, політичної дисципліни, потрібно було збиратися, радитися, часом переконувати нібито у речах само собою зрозумілих. Там, де одні второпають що й до чого, до іншого не доходить, чого то так, переконуєш у самоочевидних речах для того, щоб була якась спільна думка з тих питань, з яких потрібно виступати. Наш демократичний блок найбільш охочий був до тих тем, які особливо дратували депутатську більшість. А це - ставлення до самостійності, до незалежності, до символіки, до різних подій у тодішньому Радянському Союзі. І то було найбільш насущним. Одночасно то є тематика не стільки обласної ради, скільки Верховної. З іншого боку, то є позиція, а власну позицію щодо цих питань мав право висловлювати будь-який чоловік, не тільки депутат Верховної Ради, а й депутат будь-якого рівня... Проте коли ми починали теребити ті питання, дражливі такі, особливо питання національної символіки, нам дуже легко шили, що ми, мовляв, цікавимося лише одним, що сваримося лише за колір прапорів, а життя людей нас менш усього цікавить.
Власне кажучи, ми працювали частково проти себе,тому що людей свідомих не потрібно було спеціально, через мікрофони обласної ради вчити національної свідомості, а несвідомих у такий спосіб теж не навчиш, я в тому переконався. То чи потрібно було це робити? Я Вам нагадаю, як обирали редактора міської газети “Народна трибуна”. Ставлять усім одне й те саме питання: “Як ви ставитеся до національної символіки?” Ну, здавалося б, який це має стосунок до редактора? Міська рада - половина комуністів, половина демократів. І якщо кандидат скаже, що він за синьо-жовтий прапор, - комуністи “заріжуть", якщо, боронь Боже, скаже, що він за червоний,- то наші “заріжуть”. Тобто те запитання автоматично не пропускає ні наш табір, ні інший. Однак, по-моєму, редактор ківерцівської газети сказав, що він за триколірний прапор - це коли червоний і синьо-жовтий. То там його добряче відзвічили - він теж не пройшов.
Ще одне. Область сільськогосподарська, хлопці наші, обласні депутати демократичного блоку, по місту Луцьку ішли на “ура”. Проте з сільської місцевості нас пробилося лише декілька чоловік, та й то завдяки складним, дуже складним політичним іграм, я по собі суджу. Я, наприклад, знав, чого чекає сільський виборець, адже не просто завдяки йому пройти в обласну Раду і “большое спасибо”. Треба було тих людей там і захищати, і щось їм допомагати, і просвіщати, а ще ж особливо гостре питання про церкви... Десь на вістрі того я і стояв тоді. Відчував, що ми не маємо права порушувати лише такі питання, бо вони людей тільки дратують. І вони дратували, принаймні наші противники ними легко маніпулювали і тицяли пальцем: дивіться, їм більше ні до чого немає діла, тільки до прапора. А як ви тут живете-їм байдуже. Чи еталони на шкарпетки, на простирадла, на сорочки, на труси, на праски, на лампочки, на все, що завгодно? Не віриться, що це було, що горіли вогнища біля кооперативів, що люди чергували ночами, коли товар привезуть, аби потім, до речі, вивезти те все до Польщі. Ми не врахували моменту - і це було не на нашу користь. Трохи мали б зрівноважити наші гарячі голови, які не завжди хотіли прислухатися. То було складно, ви ж самі знаєте, пам’ятаєте той час.
Пригадую, як ми Вас, я не зміню слова, проштовхнули у депутати. Пригадую, який опір чинили, щоб не пропустити Корсака в обласну раду. Будучи вашою довіреною особою, я ходив по дворах і пояснював, навіщо нам це потрібно. Я лікар, я прошу зробити так, нам потрібна та людина в обласній раді, бо то є наша газета. Моменти були важливі... І люди розуміли чесну й аргументовану позицію.
- Вибори голови обласної ради. Мабуть, то особлива сторінка...
- То була перша проба нашої єдності. Вибори голови, коли партійні бонзи пересідали в крісло радянської влади, і за всіма правилами сов’єцькими... мав пересісти привезений нам Л.Павленко. Ми мало що змовлялися... Ковельські,нововолинські,володимир-волинські,луцькі рухівці інтуїтивно відчули, що можемо програти, що виграємо тільки тоді, коли підтримаємо В.Блаженчука. Використавши реформаторське крило місцевої КПРС і додавши трішки своєї сили, аж 36 голосів, можемо на щось розраховувати, на якісь реформи. Альтернатива-висунути свого депутата і на 100% провалитися.