Така несподівана пропозиція звела нанівець весь партійний сценарій. Я зачитав блаженного змісту пропозицію про збирання картоплі, а опісля виходять полковники, доярка, свинарка, директор школи, вчителька. І всі кладуть, що Рух розвалює все, тобто кладуть зовсім не туди... Тут нема по чому бити, а вони по фальшивих мішенях смалять: націоналізм, бандерівців тут таке благочестя. Я те знав, що так буде. І воно виглядало все маразматичним - люди регочуть, весь стадіон за боки береться. Тоді виступає М.Тиский. Зачитав те, що треба, а тоді каже: “Тут відбувається партійний мітинг, справжній - на Замковій площі, я запрошую всіх туди”. І весь стадіон рушив на Замкову площу (хто не боявся пропустити свого автобуса).
То було гарно, то був один із найблискучіших моментів, я тоді так хвилювався, бо знав, що ми робимо: ми дезорганізували величезний партійний захід. То було зроблено елегантно.
ВИСТУП Є.М.ШИМОНОВИЧА на мітингу 1 травня, 1991 р.
102-й раз в історії, як весняна трава через пошкоджений асфальт, пробивається Свято травня через кордони і заборони приречених політичних систем - царизму, пілсудської Польщі чи Кремлівського комунізму.
73 роки нас заохочували, заставляли, вимушували-замість взаємної солідарності висловлювати свою безмежну вдячність і любов до своєї тюрми і її конвоїрів. Щойно вдруге, справді, завдяки нашій солідарності, ми зібралися з власної волі. І перше, що почуємо сьогодні-завтра-мовляв, наша демонстрація незаконна. Почнуться пошуки зачинщиків, організаторів, притягнення до відповідальності.
А що, Жовтнева революція 1917 року була законна? Може, Першотравневі демонстрації наших дідів законні? Не зітерти з пам’яті кумачеве буйство тріумфальної ходи першотравневої демонстрації 1986 року з іконами Горбачова. Щербицького, Алієва,Громика та інших ідолів перебудови, над головами радісних колон, на котрі з фантастичного, сліпучо-лазурового неба сипалася невидима радіоактивна смерть. Може, вона була законна і когось притягнули до відповідальності, принаймні за вчинення перешкод руху вуличного транспорту?
Сьогоднішній Першотравень є вираженням того національного демократичного руху, поступу якого не можна уникнути, який є велінням часу, який можна тільки затримати танками, сповільнити запроданством, але не повернути назад, як не вбити в людях прагнення до свободи і щастя.
Незалежні профспілки, що виступили було теж співорганізаторами святкових урочистостей, покинули нас, відмовившись від участі в демонстрації, демонструючи одночасно свою “незалежність”. Незалежність від кого? Від нас, звичайно.
Солідарність трудящих сьогодні відбувається на платформі наших спільних бід, про які не хочуть чути “незалежні від нас” профспілки. А як спосіб виходу з тих бід пропонується нам не зміна існуючої системи господарювання, а посилена праця. Та сама, на одному кінці якої військово-промисловий комплекс виготовляє ту саму зброю, яку відразу ж на полігоні розрізають автогеном відповідно до Вашингтонської домовленості, а на другому її кінці - перетворення ковбас разом з кістками на міндобриво. Тих ковбас, які залежались на прилавках через те, що по виробництву їх надушу населення ми залишили далеко позаду Америку, як і по всьому іншому, зрештою... Працюймо так само й далі, під націонал-більшовицькими окриками про державний суверенітет України!
Але все менше сліпців, все менше тих, хто бажає бути й надалі піддослідними жабами експерименту вірних чи навіть найвірніших ленінців.
Народи прагнуть справжнього, а не регульованого суверенітету. Нині зрозуміло вже кожному, що та імперія, розвалу якої заждався світ, мусить випустити зі своїх смертельних обіймів Україну, і нас з вами, що вкраплені в неї; і кожен повинен розуміти, що то не Російська імперія - бо росіяни в ній збезчещені не менше від нас і борються, як і ми.