Я рішуче заперечив, нагадавши, що то все наші люди, представники того самого народу. Багато з них - вихідці з села, зі щоденних наших злиднів, і не може такого бути, щоб у боротьбі за свої класові інтереси, все, що національне, все, що українське - щоб було їм чуже.
І якщо раніше всі ми мовчали, бо боялись себе проявити, то тепер, коли параліч страху минув у всіх, - нема його і в комуністів. Я хочу вірити, що всі вони-від механізаторів ідо секретарів райкомів та обкому, яких тут є більше 20 - одноголосно привітають відродження нашої національної гідності і її символів, що міцно пов’язані з історією Волинського краю. Закликаю вас своїми діями підтвердити правильність моїх припущень.
Хай сьогодні кожен підніметься над своїми груповими амбіціями і згадає, хто ми є і чийого народу ми діти. Сьогодні ми повинні усвідомити, що ми - не лікарі, голови колгоспів чи партійні секретарі, а творці й учасники історії нашого краю, котрий завжди прагнув до свободи - навіть у часи татаро-монгольської навали Волинське князівство залишалось єдиним, що не було поневолене.
Коли через скількись років будуть вивчати, що діялось на 4-й сесії нашої ради, хай безпристрасний літописець підкреслить, що український прапор над обласною радою підняв, спочатку проголосувавши, знаний інтернаціоналіст, генерал, депутат Юдін.
Начальник КДБ, депутат Деменков, запише далі літописець, пристрасно переконував присутніх у залі в тому, що без суверенітету України - а прапор с однією з його ознак-не буде ні хліба, ні ковбаси, ні шкарпеток, а купони залишаться дитячою забавкою. Але даремно переконував переконаних, бо депутати Жгутов, Єфремов, Верещак. Цаль-Цалко, Лесик і навіть Гарасюк в емоційному пориві схвально скандували: "Прапор, прапор,синьо-жовтий прапор!”
Безпристрасний Нестор Волині описуватиме далі, як у час, коли сильна рука Юдіна почала піднімати наш синьо-жовтий прапор на висоту, на яку будь-хто інший боявся добратись, почувся тихий, але прекрасний голос обласного прокурора Заплотинського, котрий на той раз не розповідав про вже нібито незаконність нашого рішення, а урочисто почав: “Ще не вмерла Україна...”
Не забуде літописець і того, як слідом за прокурором слова нашого гімну дружно підходили депутати Лазорко, Кучеренко, Воробей та інші ліберальні товариші, над котрими приємно виділявся хриплий бас Маховикова, що, випереджаючи темп, виводив: “Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду!” Спостережливий літописець встигне помітити і сльозу в очах росіянки Головенець, котру їй так і не вдалось приховати в таку урочисту хвилину. Видно, згадалася важка, застійна атмосфера з’їзду профспілок, який недавно відбувся, або що інше...
А розгнівані деструктивні сили з так званого демблоку шалено кричали і тупали ногами, бо партапарат цього разу перехопив їхню ініціативу. Тож консолідуймося і не сперечаймося, хто перший підніме наш український національний прапор, вважаймо, над Волинню.
Голосуймо разом! Бо я маю міцну підозру, що партапарат залишив для себе пріоритетне право виконати ту священну урочистість, як тільки з Москви надійде зашифрований сигнал Нобелівського лауреата. Не чекаймо на Нобелів - вирішуймо самі!
ВИСТУП ДЕПУТАТА Є.М.ШИМОНОВИЧА на мітингу підтримки Литви, 1991 рік
По всій безмежній імперії сьогодні відбуваються мітинги. Мітинги підтримки свободи і незалежності. Днями святкуватимемо річниці проголошення УНР і злуки УНР і ЗУНР в єдину незалежну державу. Кажуть, що вона була буржуазна. А Французька Республіка хіба не буржуазна? Але вона була наша, вона була вперше і її задушили більшовицькі банди, накликані на Україну “Комитетом национального спасения” в Харкові.
Сьогодні крізь вибухи бомб, виття сирен і гул авіації в Персидській затоці долинають голоси світової демократії, слова великого сина Литви, польського поета Адама Міцкевича: Litwo Ojczyzno moja Ту jestes jak' zdyovvie. He cie trzeba cenic, ten tylko sie dovv. Ціну Литовської втрати може добре зрозуміти український народ, історія якого - суцільні втрати. Польща, Литва, Росія - одвічні сусіди України. Польща має незалежність, Литва її виборює, Росія кипить. Що чекає Україну? Шеварнадзе своїм громадянським вчинком, вчинком людської порядності відповів нам: диктатура.
Чекає нас і всіх, хто не об’єднається нині в єдиний демократичний фронт. Єдиним фронтом, взявшись з нашими балтійськими братами за руки, а не за автомати, як то підказують оскаженілі полковники і їхні прислужники Невзоров». Нехай у цей день пам’яті нашої незалежності тисячокілометровий ланцюг людських сердець в братній солідарності простягнеться далеко на північ; хай сумні синьо-жовті кольори наших надій на свободу доповняться яскравими жовто-зелено-червоними литовськими кольорами боротьби і незламності в поступі до незалежності.