Пані Вітерміняйло (68 років): „Екстрене засідання присвячено питанню кризової ситуації, що утворилась у країні останніми днями. Вісім оленів для одної президентсько ї упряжі — то є порушення конституційного права. Крім того, ці тварини заполонили наші міста і села, вони знищують посіви ячменю. А вчора мені доповіли про напад скаженого оленя на дітей Яготинського інтернату. Я і наша фракція виступаємо за тотальну кастрацію всього поголів’я, включно із повним та остаточним знищенням!“
Пані Пшонко (35 років і 7 місяців): „Ми перевірили всі дані й з’ясували, що пані Вітерміняйло володіє дев’ятьма приватними фермами, оформленими документально на її родичів, де розводить оленів. І вимоги її фракції щодо кастрації та знищення тварин спрямовані на утворення штучного дефіциту на лікарський засіб цигапам, виробленням якого займається зять пані Меланії!“
Питання кореспондента (19 років): „Якого віку зять?“
Пані Пшонко (35 років і 7 місяців): „Я...“
Пані Вітерміняйло (68 років): „Сама така!..“
...Мороз (34 градуси за Цельсієм) підвищився до 35 і 9 десятих градусів...
Ройтберг відкинув газету. Поглянув у вікно на свою стайню.
І прийняв остаточне рішення: завтра ж він піде записуватися в групу підтримки партії «Наше — Краще!».
Він люто блимнув на дружину, котра плела рукавички. Спиці, мов два скальпелі, загрозливо зблискували в її руках. Вона гнівно сопла. Кастрації не буде, вирішив Ройтберг.
Зої знову снилася чудова вечірка. Цього разу її учасниками, крім самої почесної гості — Зої Павлівни Пікач, убраної в шкіряний корсет від Дайани Стежкиної, були зірки шоу-бізнесу. Публіка сиділа за столами, що прогиналися під тягарем червоної ікри в великих кришталевих тазах. На сцені витанцьовував стриптизер. Він був убраний у хутряні шорти, жилет та унти, на голові мав капелюх із рогами, на руках — рукавички, що формою нагадували копита. Атмосфера була напруженою.
— Дивіться, це — Зоя Пікач! — почула Зоя з-за столика, де сиділа сама Патрісія Поваляй.
Дівчата в люмінесцентних ліфчиках з групи «Імодіум», плутаючись у своїх довжелезних ногах, підійшли до столика Зої Павлівни і по черзі приклалися до її руки з двома діамантовими каблучками. Рука Зої чомусь виявилася чорною, із рожевою долонею. Зоя зробила кілька пасів у повітрі. До неї підскочив офіціант:
— Це ви продаєте ріг по двадцять тисяч доларів за кіло? — нахабно і голосно запитав він.
Зоя скрикнула уві сні й перевернулася на інший бік. Сон продовжувався. Стриптизер стрибав по подіуму вже без унтів. Світло блимало, музика грала гучніше. Ось він скинув хутряний жилет і підморгнув Зої. У зал полетіли рукавички. Усі шалено зааплодували. Музика стишилася, і натомість залунав звук барабанних паличок: стриптизер почав стягувати шорти. У залі запанувала мертва тиша. На останньому етапі стриптизер уповільнив рухи, а потім рвучко спустив шорти, гордо поглядаючи на зал. Під шортами нічого не було. Геть нічого, крім двох досить волохатих ніг!
— Вступайте в партію «Гегемонів»! — раптом вигукнув кастрований стриптизер.
Зоя Павлівна тихо охнула і впала обличчям у тазик із червоною ікрою. Вона задихалася. Над її зануреною в солону масу головою знову пролунав противний голос офіціанта: «Жєнчін, скільки коштує кіло оленячого рогу?..»
Зоя прокинулась. Вона лежала, зануривши обличчя в подушку. Була третя година ночі.
Треба негайно позбутися рогу, остаточно вирішила Зоя. А коли будуть гроші — купити корсет у Дайани Стежкиної!
Ця ніч взагалі була неспокійною. Першими це відчули троє людей без певного місця проживання, котрі зібралися розпалити вогнище біля колій міського вокзалу з метою погрітися і поласувати печеною картоплею. Згодом вони представились журналістам як Сірий, Мох та Петро Петрович. А розповіли ось що.
...Хлопці насмикали газет із поштових скриньок прилеглих до вокзалу будинків, знайшли затишну місцинку неподалік останньої колії, розпалили вогнище, вкинули туди картоплю і, не витрачаючи часу, почали звичну нічну «розминку» настоянкою, зробленою власноруч на валокордині та бруньках ягелю. Не встигли зробити по першому ковтку, як довкола колії почався незрозумілий рух. Її нечутно почали оточувати люди в жовтих куфайках. Вони вишикувалися струнким ланцюгом і чекали на прибуття паротягу, який уже блимав здаля своїми жовтими очиськами.
Сірий, Мох та Петро Петрович не домовляючись підвелися і з величезною прикрістю, використовуючи давній чоловічий спосіб, загасили полум’я. У клубах пару, що з шипінням здійнявся вгору, загинула і картопля. Петро Петрович для конспірації швидко поклав зверху свою діряву куртку. Усі троє пригнулися до землі.