— Ну... — сказала Зоя і глибоко замислилась.
Чи переповідати всю колізію із невдалою спробою продати той клятий оленячий ріг під час Оленевої Толоки, чи за давністю років пропустити добру частину розповіді?
Вирішила пропустити. І сказала так:
— Розумієте, я на пустирі знайшла нафтове родовище. Клянуся — випадково! Хотіла там дещо закопати — і раптом... Одне слово, розбагатіла трошки.
Зоя тяжко зітхнула, згадуючи свої тодішні митарства, і повела далі:
— Але — ненадовго. Спочатку справи йшли непогано. Приторговувала. Хто слоїк купував, хто три слоїки. Я ділянку обгородила, оформилася, як приватний підприємець. Такий гарненький тинок поставила, як у мами в селі...
Вона поглянула на пані — чи вірить, чи слухає?
Пані вірила і слухала уважно. Це було приємно.
— Ну — і? — поквапила її пані.
— А потім з’ясувалося страшне: виявляється, та нафта, хай їй грець! — не з землі била, а з...
Зоя напружилась, щоб не впасти в очах співрозмовниці і все пояснити так, як їй пояснювали уповноважені в цій карній справі:
— Одне слово, я порушила цілісність нафтопроводу якоїсь Сау... — Зоя знову напружилась, згадуючи складні назви. — Саудівської Аравії! Виявилося, що через той клятий пустир проходив таємний шланг від тих бусурменів аж до Верхніх Валків — того містечка в «ресефесеєрі», де їхнє начальство резиденцію має. Коли вони туди його запхали, одному Господу нашому Ісусу відомо. От і вийшло, що я створила політично-економічний пре... прецедент серед трьох держав! Наші ту дірку швиденько залатали. Але довелося заплатити за те, що я накачати встигла. Тепер мушу всі ті збитки відшкодувати...
Зоя схлипнула.
— Але звідки ж я знала?! Якби знала, я б в перукарні своїй ще сто років працювала, — забідкалась Зоя. — Вийшла б заміж. Діточок народила-а-а...
Пані дивилася на неї із співчуттям.
— То ви, шановна, політично-економічна злочинниця, — нарешті в задумі вимовила вона, пильно придивляючись до зарюмсаного Зоїного обличчя. — І, здається, я вас десь вже бачила...
— Може, стриглися у мене? — з надією на дружбу запитала Зоя.
— Ні. Я не стрижусь вже сорок років. З того часу, як сюди потрапила, вирішила: зась!
— Со-о-о-рок років? — отетеріла Зоя, придивляючись до гарного доглянутого і ще молодого обличчя жіночки.
— Так! — Ствердно кивнула та і, кокетуючи, додала: — А що, не схоже?
— Схоже, схоже! — поквапилася згодитися з нею спантеличена Зоя, зметикувавши, що заперечувати не варто.
— О, згадала, де вас бачила! В газеті — сім років тому! — зраділа пані і ще раз пильно оглянула кругле обличчя колишньої перукарки. — Точно: ви — Оленева мадонна! Героїня Оленевої Толоки! Коліться, чи не так?!
— Так! — «розкололася» Зоя.
— Ну от бачите, які сатрапи! — ляснула себе по коліні співкамерниця. — Це вам не бланманже підробляти! Героїню до в’язниці — зовсім совість втратили!
Вона підвелася і нервово заходила з кутка в куток.
— Ну, нічого, ми їм ще покажемо! Покажемо? — звернулася вона до принишклої Зої.
Зоя не була впевнена, що їй варто відповідати на провокаційні запитання, а раптом виявиться, що ця пані — якась підсадна качка? Але погляд у тієї був таким пронизливим, що під ним Зоя закивала головою, мов іграшковий бовванчик:
— Покажемо!
— Ну от і добре, — заспокоїлась пані і звернулася до Зої по-діловому: — Ви перукарка?
— Так, — кивнула Зоя.
— А манікюр вмієте робити?
Зоя ствердно кивнула.
— Сто років... тобто, сорок років манікюр не робила... — мрійливо зітхнула пані і простягнула Зої білу руку.
Зоя спочатку розгубилася — а де ж взяти потрібні інструменти?
Але жіночка попорпалась під своїми нарами, дістала елегантну лаковану валізку, розіклала її. І перед очима знудженої за улюбленою справою Зої виникла купа милих жіночих дрібничок для догляду за всіма частинами тіла.
— З масажем, будь ласка! — сказала пані.
Мліючи від призабутих і знайомих рухів, Зоя почала свою улюблену справу.
Примруживши очі, чудова пані поволі вислухала всю її перукарську історію.
Починаючи з того моменту, як син її коханця...
На цьому місці Зоя зніяковіла і чесно зізналася, що коханців у неї було аж двоє: Семен Василенко — такий собі невдаха, але «чоловік добрий і в сантехніці розбирається...», і Валентин Ройтберг — «у нього упряжка в чотири олені!»...
Так от син того самого Ройтберга приніс їй клятий оленячий ріг, з якого, власне, і почалися всі її неприємності.