У перервах між дебатами камери давали зображення майданів міст і сіл, на яких весело всмажували гопака ансамблі народних самодіяльних колективів.
Ефір видався на славу!
Нічого зайвого, все — «по дєлу», без базару.
Але гарний настрій обранців змінився, щойно вони вийшли з брами телестудії.
— Почалося... — знервовано скосила очі пані Ренко, виходячи на розпечене повітря і вказуючи колегам на юрму, що вже встигла зібратися під студійним павільйоном.
Над юрмою майоріли нашвидкуруч намальовані плакати: «Повернемо оленів на історичну батьківщину!», «Іван Оленін — ворог прогресивного людства!».
— Нічого. Якось буде... — спроквола відказав пан Разанов, ховаючи спітніле після спілкування в студії чоло під «арафаткою».
— Нє впервой. Розведемо кошенят... — скрипнув зубами Серм’яжний, першим сідаючи до візка десятимісної державної упряжки.
— О! Як будете розводити, майте мене на увазі! — радо відгукнувся пан Кувалда. — Донька замовляла перського — з першого приплоду!
Серм’яжний презирливо поглянув на товариша, промовчав і поквапив кучера: «Цоб-цобе!»
Урядова упряжка поволі посунулась крізь юрму, в якій обранці побачили своїх нещодавніх опонентів на чолі з Цанюком, Рівноспинним, Ікло та бунтівним позафракційником Алексом Гонієм.
З цієї ж юрми тихо вислизнула тінь покровителя молоді пана Кабатчика.
Він непомітно підсів до упряжки, на ходу знімаючи з себе гуцульський кептар, у якому він полюбляв маскуватися в курилках та бібліотеках навчальних закладів, спілкуючись з представниками прогресивного студентства.
— Що за херню ви несли в ефірі? — запитав колег пан Кабатчик, важко дихаючи і оглядаючись на натовп: чи немає за ним «хвоста».
— А що? — з викликом, як завжди, скошуючи правдиві очі до перенісся, пішла в наступ пані Ренко.
Але пан Разанов зупинив її батьківським порухом руки:
— Так... Прокольчики були...
— Старіє баба Шура! — гнівно пихнув Серм’яжний. — Втрачає кваліфікацію...
— Треба з’їздити до неї, перевірити, чим вона там займається! — сказав пан Кабатчик.
Колеги значуще перезирнулися.
Державна упряжка смикнулась і швидко помчала в бік парламентської будівлі...
...Спершися ліктем на залізну койку і підібгавши під себе ніжки, Зоя відчувала себе зовсім юною.
Вона ніколи не була студенткою, але зараз відчувала себе саме так.
На койці навпроти в тій самій позі лежала її співкамерниця, обізнана інтелігентна пані, котра наказала називати себе пані N.
Вони тихо розмовляли, як це роблять студентки в гуртожитку, коли світло погашене і починаються хвилини тихої відвертості.
— ...ну от... — неспішно продовжувала свою розповідь пані N. — Поїхала я в той закордон на конференцію з проблем транспортних засобів. Я тоді, до речі, велику посаду обіймала в оленячій індустрії... Костюмчик собі справила, зашила в спіднє сто доларів — про всякий складний випадок. Приїжджаю, отже. І що відбувається?
— Що? — зачаїла подих Зоя.
— А відбувається наступне. Ставлю свою упряжку біля «President Wilson»...
— А що це? — не втрималась Зоя і пані поглянула на неї роздратованим поглядом: як можна цього не знати, якщо сидиш у такій престижній в’язниці?
— Готель такий в Швейцарії, село! — посміхнулася вона. — П’ятдесят чотири тисячі зелених за ніч у королівському пентхаусі!
Зоя і рота відкрила.
Але промовчала. А пані N повела далі:
— Отже, ставлю упряжку, кучер прив’язує, як годиться, під хвости оленям поліетиленові пакети, щоб усе чисто було. І бачу: дивляться на мене всі якось дивно. Оленів обступили, головами хитають, язиками прицмокують. Ну, думаю, що за кретини? Хіба у вас не таке саме? Стою в розпачі, поки швейцар речі заносить. І що бачу?
— Що? — знову видихнула Зоя.
— А от що: під’їжджає до того готелю якийсь металевий контейнер на колесах. Сам! Без жодного оленя! Тільки кермо за склом на кучерському передньому сидінні стирчить!
— Невже — без упряжки? — зойкнула Зоя. — І що ж то було?!
Пані змовницьки поглянула на неї, витримала довгу паузу, поки очі Зої стали на свої місця.
— А був це, дівчино дорога, автомобіль! — переможним тоном сказала пані N. — Через нього і сиджу тут! Через той клятий автомобіль!
— Тобто? — не зрозуміла Зоя.
Пані тяжко зітхнула:
— Замалювала я його швиденько: що і як влаштоване, на чому їздить, які у нього переваги і в комірець зашила! Думала: повернуся на рідну батьківщину — всім очі відкрию на нові прогресивні засоби пересування! Повернулась. Показала кому слід.