— І що?
— А те, що подякували мені щиро, подарували букет квітів — і так з тим букетом — навпрошки сюди!
— Та за що ж?! — сплеснула руками перелякана Зоя.
— Як — за що? — скинула брови пані. — За замах на лад у країні! Адже автомобілі — то нові ресурси у всій нашій оленячій економіці. Вихід... тобто, виїзд до всього прогресивного світу! Розумієте?
Зоя нічого не зрозуміла, але тричі впевнено кивнула головою.
— От і ви, дорогенька, — посміхнулася пані N, — за те саме сидите...
— Ну що ви, — зашарілася Зоя і повторила те, що вже казала при першому знайомстві: — Я нафту цупила...
— Не цупили, дорогенька, — розсміялася пані. — Не цупили — ви її знайшли! То ваше щастя, що люди її слоїками у вас купували, на побутові потреби: коліщата у візків змащувати, для гасових ламп, для дьогтю. А якби мої креслення та з вашим ресурсом об’єднати — що б було?
— Що? — з острахом вимовила Зоя, голова якої вже йшла обертом.
— Технічна революція! — радо вигукнула пані N.
Зоя аж подушкою накрилась: ого, не може бути!
А пані випросталася з-під казенної ковдри і заходила по камері.
— Я ваше родовище ще розроблю! Нічого! Прийде час...
.І час цей надійшов ніби на її прохання — в ту саму мить, коли вона збиралася повідати ошелешеній Зої щось важливе.
Але не встигла...
...Двері камери тихо відчинилися.
І обидві жінки побачили, як у них входять чотири тіні в білих простирадлах з каптурами, низько насунутими на обличчя.
Зоя так перелякалась, що досить нечемно вп’ялася пані N в руку.
А тіні, ставши по периметру камери, завмерли, пропускаючи досередини п’яту — в прокурорській мантії.
Тінь у мантії витягла з кишені згорток єгипетського сувою і почала зчитувати з нього текст, від якого у Зої поволі розкрився і без того вже добряче роззявлений рот.
— У зв’язку з різкою зміною політичних обставин ми, що нижче підписалися, виносимо терміновий вирок ув’язненій громадянці...
Тут вони назвали справжнє прізвище Зоїної співкамерниці, від чого роззявлений рот колишньої перукарки заціпило на віки вічні.
— ...і волею, даною нам великим народом нашої неосяжної батьківщини, постановляємо...
Зависла загрозлива пауза.
— Коротше, так, — вимовила тінь в мантії. — Ось вам, шановна, мішок (до ніг пані N полетіла запилюжена довга ряднина), а ось — шприц з ін’єкцією. Якщо не хочете неприємностей на свою голову, зробіть усе самі. Або... Або попросіть ось її — тінь кивнула в бік закляклої Зої. — Уколетесь і — в мішок! Без гамору і пилу! На все про все маєте десять хвилин!
Вимовивши ці слова, тіні швидко ретирувались.
Двері камери зачинились.
Пані N допомогла Зої закрити рота і гірко посміхнулася.
— Ну й на тому — дякую. Добре, що хоч не гільйотина...
Вона поглянула на годинник і копнула ногою ряднину:
— Час прощатися...
— Ні, ні! Не може такого бути! — вигукнула Зоя, і сльози рясними потоками затопили її обличчя і груди.
Їй було прикро розлучатися з пані, котра так швидко і дотепно навчила її уму-розуму.
Ех, з гіркотою подумала Зоя, ще б пару днів таких лекцій і бути їй, Зої, справжньою обізнаною жінкою, з якою не соромно і у в’язниці сидіти.
Тим часом пані N напружено про щось думала, а потім сказала:
— Ось що, дівчино, я відчуваю відповідальність за вас і тому пропоную зробити наступне: я залізу в той мішок — нічого не поробиш. Але й ви теж зробите те саме...
— Я? — вирячила очі Зоя і хотіла вже додати: «А мене за що?» — але промовчала, адже вигук виглядав би не солідарно.
— Так, — підтвердила пані N. — Тобто ми вдамо, що зробили ці заштрики, — і разом заліземо в цю ряднину!
— Навіщо? — не зрозуміла Зоя.
— О господи, ви що, Дюма не читали?!! — сплеснула руками напарниця. — А для того, щоби вони подумали, що ми мертві, і винесли нас куди подалі. До моргу, наприклад. Чи до лісу. Або кинули в море з високої кручі... А ми той мішок розпоремо — нігті у мене, бачте, які гострі вашими зусиллями! — і — упс: на свободі!
Зоя заплескала в долоні.
Уперше вона бачила таку розумну і кмітливу жінку!
— Ви готові? — запитала та.
— Готова! — мужньо відгукнулась Зоя.
— Тоді швидше! Маємо ще три хвилини!
І пані N випустила весь вміст шприця у свою подушку.
Потім вони забралися до мішка, щільненько вляглися, обнялися, мов дві сестри, заплющили очі, стримуючи дихання і...
...і до приміщення з веселим сміхом, музикою і різнобарвними повітряними кульками влетів веселий натовп наглядачів у барвистих клоунських костюмах.