– Зуміємо, владико, – шкірячи зуби, кричали вершники. – І зуміємо, і порахуємо!..
– І добре, – схвально кивав Іданфірс. – Що-що, а чуже добро ви вмієте рахувати. І битися вмієте і любите, бо скіф із зброєю ніколи не розлучається. Коли наші предки прийшли у ці краї, тут жили кіммерійці і край цей кіммерійським звався. А що сталося? Ми побили кіммерійців, вигнали їх геть, а їхній край захопили собі, і звідтоді він зветься скіфським краєм. І буде так зватися, покіль сонце сяє. Буде, бо те, що ми беремо, нікому того не віддаємо. Ми беремо назавжди. Тепер же сюди прийшли перси. Але ми не слабкодухі кіммерійці і цих степів нікому не віддаємо. Так я кажу чи не так?
– Так, владико, так! – гриміло на рівнині.
І сказав тоді Іданфірс:
– Ви зібралися і стійте, а я буду говорити із батьком нашим, із самим Папаєм.
– Тихо, тихо… – пронеслося рівниною. – Владика з Папаєм буде говорити.
Спинив Іданфірс коня біля могили, зіскочив на землю і зійшов на вершечок могили. З ним піднялися вожді, старійшини.
Став Іданфірс на могилі високій, глянув у долину, у якій аж чорно було від чорних башликів, а нові все прибували і прибували, і звів руки до неба, і вітер на могилі маяв його білою бородою, і золотий шолом його спалахував проти сонця вогнями.
– Батьку наш Папай! – ще дужчим голосом гукнув він до високого неба над Скіфією. – Ми зібралися, ми, опоясані акінаками, ждемо твого знаку, великий наш захисник Папай! Я зібрав усіх, хто називає себе мужем справжнім, кого я не раз і не двічі водив на битви великі і малі. Я зібрав усіх, кому Арес поклав у десниці ясну зброю. Скіф вільний, як птах у небі. Земля – його постіль, а зоряне небо – ковдра. Прудкі сонячні коні несуть його, як на крилах. Так веди ж нас вперед, батьку наш Папай! Так благослови ж нас, батьку наш Папай! I поведе нас вперед Арес, як водив він нас колись походом у далекі краї, і скіфи тоді відтяли ассирійському леву хижі пазурі, і сам цар Ассирії Асархаддон відкупився від нашого царя Партатуа своєю дочкою. І ми, онуки Партатуа, не осоромимо своєї зброї. Як відтяли пазурі ассирійському леву, так виб'ємо спиці із Колеса Персиди!
І вигукнув бойовий клич свого роду:
– Ара-ра!!!
І загула рівнина, сповняючись бойовими кличами скіфських родів. Під ті кличі цар з вождями спустився з могили і ступив у велике коло, викладене з білого каміння. А навколо кола ряд за рядом стояли воїни. І приніс туди найстаріший воїн Скіфії меч Ареса, і поклав його на землю до царських ніг, і опустився на коліна. І все військо по всій широкій і великій долині в ту мить опустилося на коліна, і кожен воїн поклав на землю перед собою свою зброю.
– Земле, дай силу мечам нашим грізним! – опускаючи руки до землі, заговорив найстаріший воїн Скіфії. – Земле рідна, дай силу і лет дзвінким нашим стрілам. Щоб не знали вони промаху, щоб смерть несли кожному, хто посміє тебе, земле наша, топтати!
І вигукнули хором усі чоловіки Скіфії:
– Ніхто не спинить політ смерті на кінцях наших стріл, акінаків, мечів і списів!
Коли освячені стріли було покладено в сагайдаки, а акінаки почеплено за пояси, і мечі опущено у піхви, і списи взято до рук, у біле коло, спираючись на довгий спис, неквапливо ступив найстаріший воїн.
– Владико наш, – ґречно звернувся він до царя, і біла його борода маяла на вітрі. – Я – Ілам з роду скіфського з бойовим кличем «арара». Як міг, служив я тобі, владико, вірою і правдою усе своє життя. Не полічити битв, у яких мій спис пив ворожу кров. Давно то було, а був я тоді і молодим, і дужим. Силу мав волячу, і жадібний мій спис наскрізь проколював ворогів. А зараз я старий став. І руки мої вже не так міцно тримають зброю, як колись. Зір мій стомився, і стріли не завжди потрапляють у ціль. Тож хочу я востаннє прислужитися тобі, і твоєму славному війську, і всьому народові нашому скіфському, і землі усій нашій. Віддаю себе в жертву богам за побіду нашу над Персидою! Вели, владико, приготувати хмиз, і я з димом полечу до Папая.
– Слава тобі, мужній скіфе, – тихо сказав Іданфірс і в шанобі схилив голову перед найстарішим скіфським воїном Іламом. – Я велю приготувати багато-багато хмизу для твого вогнища, аби ти легко з димом полетів на небо до батька нашого Папая і до бога нашого бойового Ареса.