Воєначальники переглянулись між собою: іонійці бояться іти в Скіфію, тому їхній ватаг, будівничий Кой, і меле щось там про всяк випадок, про те, що треба берегти міст. Він просто хоче із своїми людьми відсидітись біля мосту. Боягуз!
Але Дарій схвально кивнув головою.
– Залишайтеся біля мосту. На поміч тобі віддаю мілетянина Гістіея із його військом.
І мілетянин Гістіей на радощах, що не буде він іти з персами у важкий і виснажливий похід на непокірних і диких кочівників, яких і знайти у степах важко, впав перед царем, поцілував землю і звів бороду.
– Твоє повеління, о великий царю, буде виконане. Міст ми берегтимемо доти, доки ти велиш нам його берегти!
І Дарію подали довгу смужку сириці, він зав'язав на ній вузол і сказав:
– Це – перший день, як ми підемо у Скіфію.
І зав'язав ще п'ятдесят дев'ять вузлів, і сказав:
– Тут рівно шістдесят вузлів. Кожного дня, після того як останній мій воїн перейде через міст, розв'язуй по одному вузлу. Як розв'яжеш останній, шістдесятий, вузол, і мене, й мого війська не буде – знищуй міст. Але доти, доки на сириці залишатиметься хоч один вузол, міст бережи, як свої очі.
І всі зрозуміли, що цар царів збирається закінчити похід у Скіфію за шістдесят днів.
І встав Дарій і сказав:
– Коня!..
Як бог сонця Мітра піднявся над землею і освітив усе перське військо, почався перехід на скіфський берег. Першими по новому мосту через Істр пройшли десять тисяч відбірних і знатних перських вершників із луками – хшайя, – царських воїнів. За ними прогуркотіли мостом серпоносні бойові колісниці з ратайштарами, за ними рухалися десять тисяч списоносців із списами, опущеними вниз.
І лише тоді з'явився особистий загін Дарія – «безсмертні», теж десять тисяч. Вони їхали гордо й велично і, здавалося, ні моста, ні землі під копитами своїх коней не відчували.
Відразу ж за «безсмертними» в бойовій колісниці, що була запряжена двома білими кіньми, їхав сам Дарій. Він стояв у колісниці, якою правував його особистий візник, стояв у рожевому плащі, накинутому поверх панцира, в золотій тіарі, яка спалахувала під сонцем сліпучим вогнем.
За колісницею слуги вели царського коня Вірного, за конем торохтіли царські повозки із різним скарбом, повозки сподвижників царя, знатних мужів, царських родичів, повозки особистого лікаря царя, секретаря – передавача новин, начальника похідного царського шатра, далі повозки з наложницями, флейтистками, танцівницями, слугами…
Потім переправилися десять тисяч списоносців із списами, піднятими вгору, за ними – десять тисяч вершників з луками. А вже за ними до самого вечора, колонами по десять тисяч, ішла перська кіннота. Всю ніч при світлі головешок рухались через міст вершники, і здавалося, їм не буде ні кінця ні краю.
Лише в полудень другого дня настала черга переправлятися перській піхоті. Піші воїни у м'яких повстяних шапках, в яскравих хітонах, з рукавами, покритими металевою лускою, з великими плетеними щитами, луками й дубовими палицями із залізними шишаками йшли через міст усю ніч… І коли втретє зійшло сонце, по мосту вже йшла піхота інших племен і народів, підкорених Дарієм.
Йшли мідійці у повстяних, як у персів, шапках, з луками і щитами,
йшли ассирійці у мідних шоломах, із щитами, списами і дерев'яними палицями із залізними шишаками,
йшли бактрійці у повстяних шапках, із очеретяними стрілами у сагайдаках, із короткими списами,
йшли індійці в бавовняному вбранні, з луками і стрілами із залізними наконечниками,
йшли согдійці, як і перси вбрані та озброєні,
йшли каспії в козячих шкурах, з перськими мечами,
йшли араби у довгім, аж до п'ят, вбранні, з великими луками,
йшли ефіопи у лев'ячих шкурах, з маленькими очеретяними стрілами й наконечниками із гострих камінців, із списами, до яких замість наконечників були поприв'язувані роги антилоп,
йшли лівійці в шкурах, із дротиками в руках,
йшли пафланонці у плетених шоломах, з невеликими списами, взуті в чоботи із високими халявами,
йшли лідійці з маленькими щитами і дротиками, обпаленими на вогні,
йшли фракійці у лисячих шапках, хітонах, і ноги їх були обмотані оленячими шкурами,
йшли якісь невідомі племена у дерев'яних шоломах, із шкіряними щитами,
йшли, йшли, йшли племена і народи, і тільки на третій день на міст посунули обози, гнали гурти худоби на м'ясо, йшли верблюди з тюками, рухались особисті обози полководців із слугами, наложницями й рабами, і лише на четвертий день військо Дарія нарешті перейшло міст, але ще довго, аж до самого вечора, осідав пил, піднятий ними.