Другим загоном мав верховодити вождь Таксакіс. Іданфірс з відбірними тисячами вершників збирався рухатися північніше обох загонів. Прикритий двома крилами скіфського війська, владика був би недосяжний для персів, але міг у будь-який день прийти на поміч то одному вождю, то другому. Він здійснював загальне керівництво військами, і гінці від його стану і до обох загонів мали снувати день у день.
Скопасіс уже зник за обрієм, настала черга виряджати Таксакіса. Третій вождь Скіфії був дебелим, кремезним і надзвичайно дужим. На всіх змаганнях борців він незмінно виходив переможцем, і про його силу та спритність у степах ходили легенди. Кожний скіф мріяв хоч раз у житті збороти Таксакіса, – ото б загомоніли про такого степи! Але такий здоровань, який би зумів збороти третього вождя, ще, очевидно, не народився. Ті ж, хто зважувався – будь що будь! – збороти Таксакіса, – ризикували власними кістками. В залізних обіймах Таксакіса вони тріщали, як начеб були із сухого паліччя…
З усієї зброї Таксакіс визнавав лише дубинку, оковану залізом. Нею він трощив ворожі голови, як шкаралупу. Його важенну дубину ніхто, крім нього самого, підняти не міг. Точніше, підняти, може, дехто й міг, але ще й орудувати нею – то вже було занадто.
Владика Іданфірс – маленький і сухенький поряд з велетнем вождем – видавався підлітком. Таксакіса він любив і навіть схилявся до думки всиновити його і зробити спадкоємцем царської влади. Але, маючи волячу силу і впертість, Таксакіс лишався у житті наївним, як дитина.
«Коли б до його сили та ще кмітливість і розум, – не раз, бувало, зітхав владика, – а так… Не вийде із нього царя. Сила силою, але потрібний ще й кмітливий та хитрий розум».
Та, попри той ґандж, Таксакіса він любив і коли говорив з ним, то очі його наповнювалися теплотою. Щирішої за Таксакіса людини годі було шукати у всьому царстві. А це теж немало значить. До нього владика теж приткнув своїх людей, але не для таємного нагляду, як то було із Скопасісом, а для помочі. Велетень Таксакіс іноді бував просто безпомічний і час од часу потребував мудрої поради. Ось таких людей – мудрих і вдатних на пораду – тримав при ньому владика.
– Пора, вождю… – Іданфірс м'яв у руках полинову стеблину і тихим голосом напучував Таксакіса: – Відходячи – заманюй ворога. Але – не захоплюйся бійками. Знаю тебе, – з теплотою на нього поглянув, – замахнешся своєю дубиною і кинешся вперед, стративши голову. Будь хитрим, як гадюка. Наосліп не лізь. Не час іще. Доки перси не вимотані, вони сильніші за тебе. Не забувай про це ні вдень ні вночі. І скільки б ти їх не поклав дубиною, вони все одно здолають тебе. А ти мені потрібний живий, а не мертвий. Бо яка з мертвого вигода?
– Воно-то й так, – басом погоджувався Таксакіс.
– Не забувай: Дарій – мудрий полководець. І мудрий, і везучий. Кажуть, у себе вдома він за один рік виграв аж дев'ятнадцять битв і полонив при цьому дев'ять царів. Дурень, як відомо, на таке нездатний. Тож шануй Дарія, як мудрого змія. Доки він сильний, з ним небезпечно сходитись. Треба відступати. Тільки відступати. Але твій відступ – то не є втеча, то є хитрий хід.
– І доки ж я водитиму Дарія за собою?
– А доти, доки перси не попадають з ніг. Ось тоді ти їх легко прикінчиш. І відходь не куди-небудь, а в землі тих племен, котрі відмовились нам допомогти. Якщо вони не захотіли по добрій волі вступити у війну, ми їх примусимо це зробити іншим шляхом. Заманивши персів у землі чужих племен, обходь їх і вдар їм у спину. Якщо перси сильні, огризаються, відходь. І знову води їх за собою, і знову наскакуй та кусай… Терзай їх, гризи і – втікай… І води їх за собою стільки, скільки захочеш. У нас немає городищ, як в інших народів, скіфи завжди у сідлі, а майно на колесах. Хай побігають за ними перси!
Нюхнув розім'яту полинину, примружився.
– Ніщо так не пахне, як полин. Час од часу нюхай його, вождь. Будеш степ наш тоді відчувати… Ну, вождю, пора. Веди своє військо і не забувай частіше радитись із моїми людьми.
– Слухаю, владико! – Таксакіс одним махом вилетів на свого коня, той аж пригнувся, і підняв у руці свою важенну дубину. – Ох і погуляє ж оця гундзуляка по перських головах!..
І погнав коня до війська, що вже зібралося на рівнині, готове до походу.
– Тапур?..
– Я тут, владико!
Іданфірс пильно дивиться на четвертого вождя Скіфії.
«Четвертий – то четвертий, – думає владика, – а ось не уступить ні в чому ні другому, ні третьому… Розумний, хитрий, відважний і… підступний… Від нього що завгодно можна чекати. Спить і бачить себе царем Скіфії. Коли мене не стане, то навряд чи Скопасіс навіть у спілці з Таксакісом зуміє приборкати цього вождя східних кочовиків. Такий би зумів утримати всі племена наші в одній вуздечці. Побачимо, як він покаже себе ще і з персами».