Іданфірс виходить на кручу, ґрунт тут твердий, жорсткий, всюди виглядає каміння, і чимдалі, тим більше його і більше. Тягнеться воно табунами, наче визирають із землі спини коней, що навічно тут загрузли.
Піднявшись на вершину кручі, спинився прислухаючись. Вітер завивав голодним вовком, нишпорив у скелях, тоскно скімлив: у-у-у, у-у-у…
Там, внизу, невидима звідси ріка глухо билася, наче велетенський звір, що потрапив у западню і не міг вибратися на волю. Вона то важко, надсадно гарчала, з шумом борсаючись у кам'яній тісняві, і зозла вергала камінням, то в знемозі схлипувала, затихала, збираючись з новими силами… І знову шалено клекотіла й бісилася у безвиході…
«Духи Тірасу нуртують, – подумав Іданфірс, переступаючи з однієї скелі на іншу… Вони були слизькі, зарослі темно-зеленим мохом, і по них ступати було важко.
Та ось із-за гострої ребристої скелі вийшли два діди з рідкими білими бородами, які колошматив вітрисько. Спираючись на патериці, вони спинилися і низько вклонилися.
– Раді вітати тебе, владико землі скіфської.
– Я радий вас бачити, мудрі діди, – одказав Іданфірс і теж злегка кивнув головою. – Чи бережете ви слід ступні прабатька нашого?
– Оберігаємо, владико.
І старі повели владику на широку й плоску скелю, на якій, вдавлена у твердь, навічно застигла велика, схожа на людську нога… Видно п'яту, пальці… Це і є слід від ноги прабатька Геракла, котрий він лишив, покидаючи землю скіфську.
Діди з патерицями стають по обидва боки стопи.
– Великий прабатьку наш! До стопи твоєї божественної прибув владика Скіфії, мудрий і славний Іданфірс.
Діди зводять руки до неба, піднімають голови, шепчуть молитви. Потім опускаються на коліна, розводять руками над стопою, шепчуть заклинання… То враз схоплюються і пускаються в танок навколо стопи, підстрибують, трясуть руками й головами, стукають патерицями у скелю й вигукують щось нечленороздільне.
А вітер гуде, а вітер завиває у кам'яній тісняві, і десь унизу глухо і тяжко вергає каміння ріка.
Діди знеможено падають на коліна, простягають руки над слідом стопи, кладуть на них голови і завмирають, іноді здригаючись, як у конвульсіях…
Так вони лежать довго, й Іданфірс, покірно схиливши голову, чекає знаку…
Та ось діди зводять голови.
– Владико!.. Чуємо гул у тверді кам'яній!
– Прабатько йде!!!
– Прабатько йде!!! – вигукують вони вдруге і втретє. – Іде! – кричать вони і схоплюються, здіймаючи руки вгору. – Іде прабатько наш. Скіфською землею йде, вітаючи люд скіфський!
Іданфірс опускається на коліна біля сліду стопи, схиляє голову.
– Прабатьку наш! Ти лишив слід своєї стопи на віки вічні у землі скіфській, лишив на знак своєї милості до нас, дітей твоїх. Ти грізно і владно йдеш землею нашою, несучи нам благодатну весну. Молю тебе, прабатьку, не полишай Скіфії, шли її землі силу родючу, трави високі, а рікам ясні води, а зброї нашій – всеперемагаючу міць. А буде сильною Скіфія, буду і я, будемо всі ми. А трохи сили дай і мені. А синам моїм, котрі у битвах полягли і всі у світ пращурів пішли, – дай тугу нев'янучу за білим світом, щоб і там, у світі предків, не забували вони нас, пам'ятали той край, де народилися, сідлали коней, де любили і гнівались.
Владика розпростер руки над стопою, і ледве торкнувся пальцями сліду, вкарбованого у скелі, як відчув легкий трепет у тілі. То сила Геракла вливалася у його старе висохле тіло. Владика впав грудьми на слід і усім єством відчував ті живлющі сили, котрі вливалися у нього…
У таборі, що розкинувся в долині неподалік Тірасу, панує веселе пожвавлення. Стеляться дими над рівниною від численних багать, іржуть коні, котрих ведуть для жертви Гераклу.
Радісний сьогодні день! Владика Скіфії збагатився новою силою Геракла, повернувся від кам'яної стопи прабатька свіжим та здоровим, мовби й не давив його тягар прожитих літ. І всі запевняють, що владика помолодів!
Владика задоволений.
Аби щедро віддячити Гераклу, велів принести йому в жертву аж сто найкращих коней!
Царські слуги вже відбирають коней, на арканах приводять їх до жертовного місця, де в центрі знаходиться сам владика. По ліву руку сидить вождь Скопасіс, по праву – Таксакіс, найближчі, найзнатніші вожді Скіфії. А далі сидять знатні мужі, старійшини, воїни. Сто коней жертвує владика Гераклу! Всім сьогодні вистачить м'яса та хмільного бузату.
Сто великих бронзових казанів уже стоять на рівнині.