– Сак і Лат! – звертається до них Іданфірс. – Битися ви прийшли чи миритися на мої очі?
– Битися прийшли ми на твої очі, владико! – вигукнув Сак.
– Тільки гострий акінак в змозі вирішити нашу ворожнечу! – підтвердив понурий Лат.
– Бути по-вашому! – сказав Іданфірс. – Бийтеся, покажіть нам своє вміння володіти акінаками. Того, хто загине, – ганьбити не будемо.
– Ар-р-р-а-а!!! – захрипів Сак.
– Ар-р-р-а-а-а!!! – захрипів Лат.
Іданфірс махнув рукою.
Сак і Лат, вихопивши акінаки і пригнувшись та пожираючи один одного ненавидячими очима, розпочали свій смертний герць. Родичі-вороги хрипіли, скреготали зубами, ходили один біля одного, вибираючи слушну мить, щоб загородити акінак по саме руків'я в свого суперника. Кружляли, сходились, розходились, знову кидались один на одного і знову кружляли. А тоді, зненацька крикнувши, ринулись груди на груди…
Мигнули в повітрі два акінаки…
Іданфірс спостерігав за поєдинком, склепивши повіки, серед вождів чулися викрики, поради… Одні підбадьорювали Сака, інші – Лата… Хтось в азарті кричав:
– Бий його!.. Бий!..
А хто кого мусив бити – невідомо, та й не мало це якогось значення: Сак переможе чи Лат. Захоплювала сама бійка, шал поєдинку.
Переміг Сак…
Захрипівши, Лат упав закривавлений, а Сак, вигукнувши бойовий клич, одним ударом прикінчив свого родича.
– О владико, хай дарує тобі Папай тьму літ, я здолав свого ворога! – важко дихаючи, вигукнув Сак і став на груди поверженому родичу. – Я стою на його грудях, і радість розпирає мої груди. Я переміг у чесному поєдинку. Мій акінак наніс Лату смертельний удар! Хай усі знають: із черепа Лата, свого запеклого ворога і родича, я зроблю чашу і питиму з неї хмільний бузат!
І одним вправним ударом акінака відтяв голову своєму родичу.
Почулося голосіння, то побивалася жінка Лата. Але всі були байдужі до того голосіння. Не Сак, то Лат переміг би. Яка різниця? Хтось із них мусив виграти, а хтось програти життя, якщо вже вони вхопилися за акінаки і стали на очі владики…
Сак узяв відрубану голову за довгу чуприну і, випроставши подалі руку од себе, аби кров, що цебеніла із шиї, не закаляла його шароварів, задоволено розглядав свій трофей.
– Гарна голова, велика, – задоволено мовив і, стукнувши по черепу руків'ям акінака, додав: – Добра буде чаша…
Відпиляє Сак череп Лата по брови, вичистить його всередині і зверху, вишкребе череп і зовні обтягне сирою волячою шкірою чи й золотом, якщо має його. І буде пити із чаші вино чи бузат, і буде показувати гостям чашу та розповідати у захваті, як то він на очах у самого царя переміг свого родича і зробив з його черепа ось цю чашу… І буде та чаша найдорожчою в Сака, бо не з якого-небудь там ворога зроблена, а з черепа близького родича.
Голосила, побивалася вдова Лата.
– Хай забере безголове тіло свого чоловіка, – милостиво дозволив Сак. – Хай зариває його у степу. Бідний Лат, як він житиме у світі предків без голови? Отже не повезло чоловіку!
І, посміхаючись, задоволено вертів закривавлену голову свого родича.
– Випийте за Сака, – велів владика. – Він переміг свого ворога у чесному герці. Випийте також і за Лата. Він поліг у чесному двобої, як і подобає справжньому чоловіку.
Випили за Сака, який чесно виграв герць, потім випили за Лата, який поліг у чеснім герці, а тоді знову взялися за перервану трапезу. Та не встигли слуги рознести всім нові шматки м'яса, як Іданфірсу доповіли, що до його табору прибув вождь Тапур і хоче бачити владику.
Іданфірс насупився, мовчки кивнув головою.
З Тапуром було лише десять вершників (лучники з простими шкіряними щитами). І це говорило: хай не думає владика, що він, Тапур, боягуз і не ризикне без своєї орди з'явитися на царські очі. Він з'явився, і владика тепер зовсім по-іншому думає про нього. Але… але почекаємо, як поведе себе бунтівний вождь далі, чи вистачить у нього сили духу випити піднесену чашу?
Зістрибнувши з коней, низькорослі, розкарячкуваті і довгочубі вершники взяли коней за повіддя, стали в ряд і завмерли.
Тапур стрімкою ходою рушив до багаття владики. Голову тримав рівно, гордо виставивши вперед клинець чорної, цупкої бороди. Всі затихли, повернувши до нього масні від жиру обличчя та бороди, застигли з напівобгризеними маслаками в руках. Прибув-таки Тапур, виходить, не з полохливих…
Тапур підійшов до владики і чемно привітався:
– Хай бог Папай дасть тобі здоров'я, владико!
– А ти – здоровий? – як і годиться після привітання, запитав Гданфірс, примруженими очима пильно обмацуючи вождя.
– Здоровий, як вода Борисфену, багатий, як наша земля!