Вершники, певно, помітили самотню постать на могилі, бо спинилися, показуючи на неї руками, а тоді нараз повернули до могили. І в ту мить, як вони повернули, щось сліпуче і яскраве спалахнуло на голові у переднього вершника…
«Золотий шишак башлика», – здогадалася вона, і гаряча хвиля огорнула її з ніг до голови: башлик із золотим шишаком мав у цих краях тільки Тапур… Адже ж його скіфи так і називають: Той, хто сліпить золотом…
І вона мов заворожена дивилася, як у ранковому промінні спалахував жовтим сяйвом і горів на сонці золотий шишак на башлику в переднього вершника…
Вона хотіла кинутися йому навстріч, бігти, летіти, падати, знову схоплюватись, сміятися, плакати, кричати з радощів, але якась сила скувала її руки, і ноги, і навіть голос, і вона, рвонувшись вперед, застигла, притискуючи руки до грудей. Не ворухнулась вона і тоді, коли на вершину могили вилетів кінь, і вершник, знявши башлик із золотим шишаком, сказав:
– Я знав, що ти мене чекатимеш.
Вона дивилася на нього німо, і очі її були повні сліз.
– Я був на банкеті в Іданфірса, – гордовито вигукнув він. – Слуги владики піднесли мені три чаші, і я випив одну без вагання. І думав, що випив свою смерть, і хотів іти у степ помирати. Але владика мені сказав: «Не спіши, вождь, помирати, у всіх трьох чашах було сон-зілля. Я переконався, що ти відважний і маєш серце лева, а не зайця. Не спіши на той світ. Такі відважні люди, як ти, мені потрібні на цім світі». І в степах тепер усі говорять, що в Тапура серце лева!
Ольвія ворухнула губами, щось хотіла сказати, але тільки над силу прошепотіла:
– Який гарний ранок у степу…
Розділ дванадцятий
Від архонта приїхали гості…
Як старий місяць помер і народився молодик і завис над степами вузеньким серпиком, до кочовища примчав гонець із приємною вісткою: від грецького архонта, від Гостинного моря, від міста Ольвії до Тапура їдуть гості.
Купецький караван прибув на другий день і став табором у долині біля чорного каміння, де за традицією відбувалися і торжища, і ради скіфів, коли готувався набіг, і де воїни гострили свою зброю. Вози стали півколом, нап'яли шатра, і слуги погнали волів та коней на пастівник, а купці на килимах заходилися виставляти свої товари. Тут же вертілася скіфська дітлашня, намагаючись хоч що-небудь потягти, і греки мали великий клопіт, як вберегти товари, котрі – зазівайся тільки! – в один мент розтягне чорноока метка дітлашня.
Того ж дня на торжище прибув Тапур, зіскочивши з коня, привітався з купцями, поцікавився здоров'ям архонта і запевнив купців, що вони – його гості найдорожчі і хай почувають себе в його кочовищі як удома. Купці поскаржилися на дітей, Тапур свиснув, і слуги вмить розігнали їх нагаями.
По обіді почався торг.
Спершу молилися: греки своїм богам, прохаючи їх, аби не продешевити, а скіфи з Тапуром – своїм, аби дешевше обміняти товари. По тому купці стали по один бік товарів, а Тапур по другий. Перед греками лежали гостродонні амфори з оливою та вином, стояв блискучий чорнолаковий посуд з Аттіки, громадились щити, мечі, шоломи, панцири. Тапур нетерпляче поглядав на зброю, і очі його горіли вогнем. Окремо, на килимах, спалахували проти сонця золоті та бронзові прикраси, серед яких були персні, жіночі дзеркальця, серги, браслети, гривни, гребінці, бляхи із зображенням звірів та птахів. За все це Тапур та його багаті родичі мали платити хутром, худобою, кіньми. Нарешті після молитов почався і торг. Спершу тихо, а далі все голосніше й голосніше, жвавіше й неспокійніше… Ось уже скіфи підбігом понесли на плечах гостродонні амфори з оливою і вином, воїни – щити, панцири, мечі та шоломи, а до греків шкіряні мітки, горами лягали в'язки шкур, заревіла худоба, яку переганяли в гурти, передаючи їх грецьким купцям.
Ледве-ледве дочекалася Ольвія кінця торгу, так хотілося побачити купців, почути від них вістку із рідного міста, од батька…
Вже вечоріло, як спорожніло торжище, все, що виторгували греки, було складено на вози, а гурти худоби зігнані в одне місце, і їх наглядали слуги купців, а все, що вторгували скіфи, було поховане по шатрах і кибитках. З нагоди вдалої торгівлі Тапур запросив гостей на банкет до Великого шатра. Ще до заходу сонця оббілували двох биків, трьох коней і кількох баранів. У бронзових казанах вже закипала вода, і в таборі не спадало пожвавлення: всі чекали вина і шматка м'яса, яким з нагоди вдалого обміну мав пригощати вождь. Біля чорного каміння бенкетувати лишилися прості скіфи. Купців, старійшин та знатних своїх мужів Тапур запросив до Великого шатра.