А ось Анахарсіс зовсім не таким вдався. До зброї потягу не мав і в походи за здобиччю та рабами ніколи не ходив. За це його дуже не любив брат-цар. «Ти не чоловік, а жінка, якщо не хочеш тримати у своїх руках ясну зброю, як-то подобає тримати її чоловікові». Так зневажливо говорив Савлій про свого брата. Анахарсіс кохався у бесідах, бо дуже мудрим був, міг будь про що гарно говорити, і старі діди шанували царевича за розум ясний і кмітливий, за слово мудре і пізнання великі.
Одного разу сказав Анахарсіс брату своєму Савлію:
– Моя зброя не меч-акінак, а слово мудре, до бесіди гоже. І не для набігів на чужі землі я хочу сідлати коня, а для мандрівок по світу, щоб ще більше пізнати світ і людей, які його населяють. Відпусти мене, брате, у світ широкий мандрувати, хочу я у чужих країнах побувати, з тамтешніми мудрецями побесідувати.
– Як на мене, – одказав Савлій, – то все, що потрібно скіфові, є у скіфів. А коли і є щось таке у чужих племен, то скіфові воно не потрібне. Та коли ти хочеш світами поблукати, то їдь. Все одно із тебе ніякої користі немає і ні на що ти нездатний. Навіть людину не можеш убити, який же ти скіф?
І Савлій зневажливо сплюнув.
Але брата свого відпустив. Осідлав Анахарсіс коня і поїхав аж у Грецію. Спершу, правда, до моря, а далі, лишивши коня, поплив морем у чужі краї. І не одне літо він мандрував по Греції, і всі тамтешні мудреці дивувалися ясному розуму скіфського царевича та охоче із ним бесідували.
Це про нього, мандрівного скіфського філософа, сина скіфського царя Гнура, розповідає у своїй книзі «Про життя, вчення та висловлювання знаменитих філософів» Діоген Лаертський: «У вільномовстві своєму він був такий, що це про нього пішла примовка: "Говорить, як скіф"».
Прибувши до Афін, Анахарсіс прийшов до будинку Солона і велів одному з рабів передати, що до господаря завітав Анахарсіс, щоб його бачити і стати, як можна, його другом і гостем. Почувши таке, Солон велів рабу передати, що друзів звичайно заводять у себе на батьківщині. Та Анахарсіс сказав, що «Солон якраз у себе на батьківщині, то чому б йому і не завести друга»? Вражений його винахідливістю, Солон впустив його і став йому найкращим другом.
Це він, скіф Анахарсіс, сказав, додає далі Діоген Лаертський, що виноградна лоза приносить три грона: гроно насолоди, гроно сп'яніння і гроно огиди.
Це він, Анахарсіс, коли плив у Грецію на кораблі, та дізнавшись, що товщина корабельних дошок чотири пальці, зауважив, що корабельники пливуть на чотири пальці од смерті.
Здивовані корабельники запитали мудрого пасажира:
«Тоді скажи-но нам, які кораблі безпечні?»
Скіфський мандрівник одказав:
«Ті, які витягнені на берег».
Коли ж в Афінах один афінянин почав з нього насміхатися ще й попрікати його тим, що він варвар, скіф Анахарсіс відповів, як акінаком полосонув:
«Кажеш, що мені є ганьбою моя скіфська вітчизна? А ти ганьба своєї вітчизни».
І коли його запитали, що хороше в людині, а що погане і добре водночас, він відповів одним словом: «Язик».
А якось один афінянин – юний, але з тих, що вже нахильці глушать вино, почав його з п'яних очей ображати. Анахарсіс спокійно йому відповів:
«Якщо ти, хлопче, за молодих літ не можеш винести вина, то в старості тобі доведеться носити воду».
А ще любив Анахарсіс за ясною бесідою і гарне вино. Тільки дивно йому було, що греки розбавляють вино водою.
«Не збагну я вас, греки, – казав Анахарсіс. – Вино славне своїм хмелем – прудконогим конем. Ви ж розбавляєте вино водою, убиваєте прудконогого коня, а натомість осідлуєте лінивого вола».
І навчив він греків пити нерозбавлене вино, і греки відчули смак у нерозбавленім вині.
«Цей скіф – мудрий чоловік, – казали греки. – Анумо, вип'ємо ще під скіфа… нерозбавленого».
Звідтоді греки, коли п'ють, то кажуть один одному:
«Підскіф ще…»
Себто – долий нерозбавленого вина.
Царю Крезу Анахарсіс так писав:
«Я приїхав в еллінську землю, щоб навчитися чужим звичаям, золота мені не треба, досить мені повернутися у Скіфію, ставши кращим, аніж я був».
І він повернувся до Скіфії кращим, аніж був. Повернувся без золота, але найбагатшим за всіх своїх співвітчизників.
Повернувся, щоб учити скіфів мудрощам, але впав на рідну землю від опереної стріли…
Як свідчить батько історії Геродот, Анахарсіс побував у багатьох країнах світу і всюди вражав своєю мудрістю і бесідою своєю гарною. А повертаючись із мандрів у рідні степи, Анахарсіс, пливучи Геллеспонтом, зупинився у Кизику, а там якраз відзначали свято Матері Богів. І сказав тоді Анахарсіс: як додому дістануся здоровим і цілим (а він дуже хотів додому пошвидше повернутися, щоб скіфів, співвітчизників своїх, добру та мудрості вчити), то принесу Матері Богів по такому обряду жертву.