Різкий неможливий сморід.
Крики…
Вереск…
Спалахи…
Хлоп, хлоп!..
Спалахи…
Спалахи…
Морок…
Пітьма.
Skytek Security System (с)
Ідентифікація вірусу…
Вірус ідентифіковано — …
CRASH
БОЙОВА ТРИВОГА!
БОЙОВА ТРИВОГА!
Рівень вірусної небезпеки… ПЕРШИЙ
ТОТАЛЬНЕ ЗАРАЖЕННЯ
Негайна ізоляція контурів…
Всім криптографам Skytek — залучити захисні протоколи Security System!
Автоматична активація протоколів… 98 %
Аварійне від’єднання від мережі…
Перехід системи в… в… в…
CRASH
CRASH
CRASH CRASH CRASH
CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH CRASH
CRASH…
…
Налаштувальний дрім увімкнувся сам собою. Вона підвелась і озирнулась, побачила над собою неосяжний купол розважального центру Soft Dreams під мутно-зеленою товщею води… А навкруг неї на підлозі покотом лежали мертві тіла всіх тих дітей, котрих їм не вдалося витягти з фентезійного міста на дні Атлантичного океану.
Купол вкривався павутиною тріщин, і солона океанічна вода вже цівками лилася всередину. Вона голосно клацнула пальцями обох рук, і навкруг неї навсібіч замотались барвисті стрічки коду. Вона спритно вихоплювала з них червоногарячі — заражені, у формі свіжих тріщин на куполі і з силою жбурляла вгору. Стрічки злітали і вкладалися в тріщини, вздоровлюючи, зживлюючи їх… Такий собі «тетріс».
Та тріщини знов з’являлись. Осьо знов у могильній тьмі атріуму лунав лиховісний тріск, і Оля квапилась, квапилась…
Але що це?
Б-бух! — звідкись згори.
Вона підняла погляд і вгледіла, що на купол лягла велетенська зеленувата кігтяста лапа — у лусці і з перетинками… А ось уже не сама лапа — велетенське страховидло зазирало крізь скло в атріум, схоже чимось одночасно на ящірку, на акулу і на жабу… Мало плавники, луску, потворну морду з ікластою пащею, зябра… і позирало на неї, Олю, скляними риб’ячими очима… І бухкало лапами по куполу.
Противний тріск, скрегіт… І знов павутинка тріщин по куполу. Сочиться солона вода…
Оля жбурляла стрічки все швидше, але істота вгорі скаженіла — глухо ревла, бухкотіла по куполу…
Тріск, тріск, скрегіт…
Мертві лиця дітей.
Раптом щось шугнуло вгорі, розрізаючи океанську глибінь… Торпеда!
Така синенька, з різнобарвними вогниками по корпусу і… намальованими чорними оченятами. Тішка!
Торпеда врізалась у плече страховидла, і зметнулись бульбашки, спалах… Червоною хмарою розтікалася кров. Істота глухо ревла за куполом — їй одірвало праву руку. Але лівою воно ще дужче заколотило по склу…
Ось і все, ось і…
З океанічної товщі раптом виринула міцна, жилава, смаглява чоловіча рука. Просто велетенська рука. Вона схопила істоту за шию і з якоюсь неймовірною силою стиснула — скляні риб’ячі очі полізли на лоба, і ось голова істоти відділилась від тіла, випустивши ще хмарину крові…
Оля задивилась у купол. Чоловіча рука легким рухом відігнала криваву хмарину геть і обережно протерла купол — той був цілий-цілісінький. Тоді рука зникла, і над куполом нахилилось лице. Смагляве, з короткою щетиною і мерехтливою соломинкою інгалятора в зубах. Закудлані патли дивно колихались над ним у товщі води, а ще… в ті патли подекуди вплелись водорості. Хлопчина з насолодою затягнувся інгалятором і випустив із губ зграйку різнокольорових бульок.
А тоді весело підморгнув Олі і, хазяйновито поплескавши рукою по куполу, зник у товщі води.
- Імран…
Оля отямилась у присмерку атріуму. Озирнулась, підвелась на ноги. Навкруг те ж місиво, вже якесь суцільне — суцільна смердюча й тягуча субстанція укривала підлогу, подекуди біліли голомозі людські черепи… Вона оглянула себе — на руках кров’янисті пухирці й прозорі водянки, але нічого — водянки вже репались і заживали, пухирці розсмоктувались. Вона змоделювала на кінчиках пальців мікроскопічні фотоелементи і, піднісши їх перед очі, зиркнула на своє лице. Пара водянок… Вона провела по них пальцями, і водянки порепались.