— А як же… — Макс крутнув головою. — Послухай, я, звичайно, далеко не спеціаліст, але ж мене також трохи цьому вчили, і мені видається, ти сама порушуєш деякі принципи — зокрема екстраполюючи механіки дрімів на реальний світ.
— Так, згодна, — кивнула Оля. — Але просто дослухай, бо це з біса складно пояснити… Словом, сьогодні, там, у центрі, цей морок, і туман, і пентаграми, і тіла… словом — коли я там стояла, то знову, в котрий раз, відчула чиюсь чужу волю, чужорідну сутність, що, ймовірно, і є каталізатором…
— Стоп! Що за сутність? І чому це «знову»?
— Не знаю, не знаю… А знову, бо я відчуваю цю сутність усе своє свідоме життя. — Вона скрушно похитала головою. — Я не можу, мені не вдається її якось класифікувати, я просто ВІДЧУВАЮ, що вона є і все. Але вона присутня в масі часом не пов’язаних між собою явищ, а, скажімо, від всесвітньої війни просто пашить нею.
— То… може, справа в війні? І все? Послухай… — він трохи міцніше її обійняв і всміхнувся якимось своїм думкам. — Може, мати права, і ти просто стидаєшся свого походження?
— Якби ж то, — скрушно всміхнулась і Оля. — Маю надію, що вона права. Але я хотіла тобі показати одну свою саморобку. Власне, я використовувала готові моделі… Як завжди.
Вона помовчала трошки.
— Словом, це дрім-полігон, і я років із п’ятнадцяти використовую його саме для цього — аби якось проявити оцю чужорідну сутність, котру я відчуваю і в собі… Вона… Послухай, може, я й «погнала»…
— Говори.
— Словом — вона дивним чином зі мною взаємодіє. Усе життя. То мені здається, що вона манить мене, то — що я якимось чином притягую її, як оцього смертника сьогодні.
— Чуєш, це випадковість. Ну просто так склалося — згадай, що ми навіть не збирались летіти сюди влітку.
— Неважливо, я просто так відчуваю… Тим не менш — я хотіла тобі показати цей дрім.
Він приязно всміхнувся.
— Ну, твої дріми я обожнюю — ти про це знаєш.
— Власне, він не мій, хоч я його час од часу і шліфую… І, боюсь, він не найприємніший.
Вона спохмурніла.
— Чого?
— Ну, — здвигнула плечима, — по-перше, він динамічний, тобто він буде постійно мінятись в залежності від… купи речей. А по-друге, ця сутність… Розумієш, дрім організований так, щоб найчіткіше її виявити, або все, пов’язане з нею… Основна лінія дріму буде намагатись постійно сфокусуватись на ній, а вона… Гм. Любий, вона недобра.
— Як це?
Вона стиснула його руку.
— Важко пояснити, але вона… От згадай, про що ми говорили. Soft Dreams — це різнобарвні метелики, куполи, забігайлівки, юрби відвідувачів, мехи, інтерактивні пригоди, коктейлі, морозиво… Так — задля викачки грошей, безперечно, але все оце — це його дихання, так він себе проявляє, вірно ж?
Макс кивнув.
— А оця сутність — це темінь, трупи, токсичний туман, сморід, слизняки, лілова заграва в грозі, це… Вона нищить, паплюжить, пожирає, вона немовби їсть людські долі, живиться ними, я це фізично відчуваю. Тому… В дрімі виставлені межі, там все з цим нормально, але все ж він з біса неприємний — майже завжди. Тож я не наполягаю…
Вона похилила голову, а він на те лиш мовчки взяв її за руку.
І провалився у тьму.
Please Wait…
ПЕРШЕ ТВОРЧЕ ОБ’ЄДНАННЯ
За замовленням
ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ
РАДИ МІНІСТРІВ СРСР
При підтримці
ДЕРЖТЕЛЕРАДІО
СРСР
Представляють…
СТЕЖКА В ЗОЗУЛИНЕ ЛІТО
СРСР, пізня осінь 1981-го року. Глухий провінційний райцентр, мертвенна туга витолочених нив навкруг… ВІН прибув сюди за своїм коханням, але що знайде тут? ЇЇ взаємність? Чи щось геть інше? Чи щось геть для нього неочікуване? Це історія про дружбу, вірність та незгасиме кохання. Одне на все життя…
I.
Залізнична гілка була зовсім близько, і понурими липневими ночами поїзди раз од разу порушували дрімотну тишу окраїнного житлового масиву. Прогуркотить товарняк, а близько полуночі — швидкий пасажирський з області, збавить швидкість, утробно — гух-гух, гух-гух, та й підповзе спроквола до безликої станції. Постоїть там, пожде, покуняє між верб, ліхтарів, залитих їхнім матовим світлом перонів. Та й забереться геть. За ним прогуркотить, не спинившись, товарняк — один чи два. І так всеньку ніч.
А перед ранком, в глуху й одиноку пору, промчить приміська електричка. Гух-гух… Гух…