— З прильотом тебе, і все таке, у нас, як бачиш… — він соромливо розвів руками, — …усе як і завше. Батьки днями й ночами пропадають на роботі — добре, хоч інколи навідуються…
Він підморгнув, і Оля всміхнулась у відповідь.
— Я ходжу на навчання, ця ось причепа всіх дістає…
Тут же, немов бажаючи підтвердити братові слова, Махду різким кивком скинула капюшон та затараторила, не вмовкаючи:
— Я заробила на мех-арені десять тисяч очок за вечір, а потім сім, а недавно я ходила з Ракшандою в SMatch і ми виграли там домашнього коалу, я назвала його Предейтор на честь свого меха, а батьки Ракшанди сказали, що вб’ють її, тому мені довелось забрати його собі, хоча мама й сказала, що здасть мене разом з ним в національну заповідну зону Бенгалії і забуде, як мене звали, але я все одно принесла його, і тепер він живе у нас у квартирі і їсть евкаліптовий корм, мама поселила його в саду, але він звідти втік і вночі заліз до них із татом у ліжко, а вчора він грався і застрибнув мамі на голову, коли вона вкладала зачіску, і мама була така зла, що грозила усіх нас поїсти, а тато сказав, що я прокляття на його голову, і шукав Предейтора по всій квартирі, але я сховала його у ліфті, а він його випадково заблокував, і мамі довелось залізти аж у самий портал, аби вручну розрядити кабіну, тож…
На цих словах у кадрі з’явилась безапеляційна та невідворотна мамина рука — вона схопила Махду за шкирки і швидко прибрала геть, немов яке шкодливе кошеня…
Зображення смикнулась, і в кадрі залишився сам Ілля, він сидів вже в дещо іншій позі.
— Ми недавно літали в Центавру на турнір і навіть зайняли там друге місце, було з біса складно… — він усміхнувся. — А хлопці з команди дізнались, що ти літаєш на справжніх військових зорельотах, і тепер постійно розпитують про тебе…
Ілля всміхнувся, всміхнулась і Оля…
— Словом… щасти тобі там, — мовив він і знов привітно помахав рукою. — Обіймаю!..
Оля ніжно всміхнулась і приклала праву руку до серця — так, немов брат зараз міг бачити її.
Потому зображення знов смикнулось, і на тому ж диванчику сиділа вся сім’я — Сахір, Аріна з Махду на руках та Ілля у міцних обіймах маленького синьо-білого коали.
— Привіт, Олюсю!..
Мама помахала обома руками і тут же заходилась без усякої потреби перебирати спритними пальцями кіски Махду…
— Я вже так скучила за тобою, немов і недовго, а…
Вона раптом два рази голосно клацнула пальцями лівиці, і зображення стало більш чітким, об’ємним…
— Знаєш, я тут була по роботі на Титані і раптово познайомилась із міс Дайєр — вона сама мене знайшла, поговорили… — Аріна дещо ніяково всміхнулась. — Така мила жіночка, і зовсім проста. А я було…
Та Махду не дала їй договорити — вона знову стрепенулась і несамовито затараторила:
— Не забудь записати мені дрім-пам’яток, і ще покажи мені свій мундир, і яка ти в ньому, і чи є в тебе бронеск…
Аріна п’ятірнею затулила їй рота, так само дивлячись в об’єктив дрона і привітно всміхаючись.
— М-м… — промичала Махду, і Аріна затулила їй рота ще й другою рукою.
— Ми тебе чекаємо, Олю, — всміхнувся Сахір, а Аріна весело сказала:
— А зараз всі зробили ручками…
Вона вивільнила одну руку і замахала нею, Сахір замахав, і навіть Махду замахала обома, так і сидячи з затуленим ротом, а Ілля повернув до об’єктиву смішного оклецькуватого коалу і помахав його лапкою.
Зображення згасло, і Оля перемкнулась на інший відеофайл. То вже був Макс — вбраний у фірмовий комбінезон British Technology, він стояв на тлі вузлуватих будівель космодрому та пустельного, палючого невадського вечора…
— Привіт, дружинонько!.. — всміхнувшись, мовив він. — Скучив за тобою так, що просто більше не можу!.. Обіймаю, цілую, роздягаю і все далі за списком…
Він підморгнув, а Оля кумедно пирхнула.
— Слухай, маю добрі новини, — продовжував Макс. — Твоя відданість корпорації, імовірно, подіяла… Ну, не втаю — там і мати відвалила купу грошей і залучила всі свої важелі… І я також склавши руки не сиджу. Словом, нас посунули у черзі на кількадесят позицій! А коли ти повернешся… Слухай — я думаю, чекати вже недовго. Я тут також підрядився в одну корисну справу — лечу просто зараз у систему Веги… Повеземо ремонтників RSK на їхній об’єкт, там виникли певні проблеми… Туди й назад — думаю, що повернусь раніше за тебе. Маю надію, що це також прискорить розгляд… нашої справи. Ну от і все, не знаю навіть…
Він послав їй повітряний поцілунок і вона йому такий самий у відповідь.
Ніби він дійсно міг долетіти в таку далечінь.