Але скільки ти не відкидай — все одно залишиться з десяток, ну хай навіть п’ять мільйонів чоловік, котрих обслуговують підлеглі Янсона. І всього з десяток випадків на отакенну ватагу!.. Янсон стовідсотково перебільшує.
Чим же пояснити рецидиви? Рецидиви можна пояснити всім чим завгодно. З тих семи чоловік, що мали повторні рецидиви, п’ятеро — «божки». А це значить що? Значить, що вони активно юзають сторонній софт — тут до ворожки не ходи. Якщо нещасний сержант-десантник на бойовому зорельоті СБ ООН примудрився створити собі проблеми вживанням сторонньої, ще й збіса сирої софтини, то вже ж скоробагатьки, що держать при собі підрозділи власних дрімерів, будуть закидатися таким добром з ранку до ночі. До чого це зазвичай призводить? Правильно — до розсинхронів. Це у кращому випадку.
Янсон би їй на це сказав, що він палив сторонній софт і нещадно вичищав від нього інтерфейси та мережу — це ж його робота. Але Янсон може говорити, що йому заманеться, — Оля добре знала, навіть із власного досвіду, що він ходив перед «божками» навшпиньки і боявся їм слово сказати. Після тої історії з Мар’ям Оля чітко собі зрозуміла, що навіть штатний криптограф Skytek зможе поставити божка на місце хіба ціною неймовірних зусиль цілої купи людей. ОДНОГО божка. А якщо ти сидиш із купкою соратників на супер-пупер галактичному лайнері в оточенні отаких божків, їхніх служб безпеки, обслуги, «фіолетових бабок» (котрі керуються такими самими божками), то… То краще стули-но пельку і сиди собі мовчки.
І Янсон сидів — Оля була у цьому впевнена. Чого ж він тепер галасує, га? Розсинхрон пояснений, рецидиви пояснені — що в нас залишається? «Гул».
«Гул» — це параметричні глюки, коти називають їх «kumar» або «pontorez», викликається чим завгодно, але в основному — поступовим перезавантаженням системи. Оля сама мільйон разів на собі відчувала цей тягучий неприємний жашок, що з часом переростав у паніку, зазвичай він був незмінним супутником котячих силових акцій на кшталт атак захищених мереж (коли доводилось перевантажувати себе саморобним софтом) і слугував своєрідним індикатором залишку твоїх обчислювальних потужностей…
Але з «хазяйськими» інтерфейсами такого не могло бути в принципі.
Гул, гул…
Оля скочила з ліжка.
Системи в нормі — що не так? Найпростіше пояснення було таким — щось жере системні ресурси. Але ресурси НА МІСЦІ! ЦНС будь-кого з цих пацієнтів могла в фоновому режимі обслуговувати весь чортів лайнер, якщо її грамотно оверклокнути… То де ж витік?
В цьому і полягало «друге дно» — в оцьому «гулі».
Оля пройшлась по каюті і розім’яла плечі…
Якщо вони просто полякалися ситуації? І сидять тепер, трусяться?.. Дурниці — інтерфейси би все відрегулювали… Та й хто полякався? Оці «боженята»? Та тю!..
Гул, гул…
Ідей не було, не приходили… Але з «гулом» треба було щось робити. Інтуїція підказувала Олі, що з «гулом» треба якнайшвидше розібратись, а інакше ситуація безконтрольно покотиться прахом. Треба виявити причину «гула», і якщо він виявиться банальним недоглядом Янсона, то можна буде переключитись на інші проблеми, а якщо ні, то треба хапатись за цей кінчик і мотати, мотати клятий клубок…
Повідомити Нур? Чим вона поможе?
Оля роздратовано розворушила зачіску, вхопила шпильку і почала без ладу пропускати її між пальців.
Гул, гул…
Вона здалась і запустила отой його галюцинаторний файл. Знала, що нічого цікавого там не знайде — «глюк» викликаний тим же, що викликало й «гул», треба було шукати причину обох явищ, а не страждати дурницями…
В принципі, зрозуміло, чому Янсона переполошила галюцинація — він не розумів, що «гул» не менш підозрілий, ніж галюцинація, а може й більш, зважаючи на те, що галюцинація була одиночна, а «гул» ВЖЕ складався просто перед їхніми носами в якусь незрозумілу систему…