VIII.
КАПИЩА
Капища рахів стоять на узгір’ях, у заплавах рік та в непролазних болотних хащах. Люди туди не ходять, бо бояться їхнього гніву. Деякі рахи живуть коло капищ, а інші — в підземній країні Таї, що значить — дім духів. Вони риють там нори, і інколи чутно, як двигтить земля. Люди бояться того. Інші рахи ідуть на край світу, в Гаряху, туди, де темніють небеса, або приходять звідти — в безхмарні ночі буває видно, як вони пливуть туди чи назад. Атані приносять рахам жертви і моляться їм, а потім нападають на людські селення. Люди не можуть їм помститись, адже бояться порушити одвічний спокій капищ. Але якось атані напали на селення в місцевості Умері між землями Ішаї та болотних людей. Там вони вкрали одну жінку. Її чоловік так за нею побивався, що відважився переслідувати зграю атані. У глибокій печалі брів він через ліси та болота до рахських капищ на узгір’ї Оаші. Пішов дощ, а коли зажурений чоловік дійшов до гирла ріки, то буря так розігралась, що валила пальми та хижі. Чоловік причаївся за деревовидним папоротником, не сміючи ступати в заборонені землі. І тут просто перед ним із дощу зіткалась дівчина-рах. «Ну, я пропав!» — подумав чоловік. Він злякався і хотів було вже тікати, як тут рах сказала йому:
— Ту-Іші, заспокойся. Не треба так побиватись за нею, вона не мертва, а спить.
Тут дівчина-рах засміялась.
— Ти хочеш її навідати? — спитала вона в чоловіка.
І знов розсміялась.
— Як це можливо? — спитав чоловік.
А рах раптом зачарувала його і повела за собою в країну мертвих, що лежить одразу за гирлом ріки. Зазвичай люди бачать там лише мул та мангрові узлісся і не можуть довго знаходитись, але зажурений муж раптом уздрів рахські печери та потворних велетнів, що охороняли їх. За тим дівчина-рах всадила чоловіка у маленький човен, що стояв просто посеред сяючої печери, і той човен домчав їх просто на інший бік гір, у Дім Духів. Там дівчина-рах забила в барабан, і перед чоловіком раптом з’явилась його дружина — така, як і завше, лише безтілесна. Вона була привид. Волосся її було розплетене, а на шиї висіло намисто. Вона сказала мужу, що в царстві мертвих їй добре, і він врешті заспокоївся. Тоді дівчина-рах відвезла його на човні назад в Умері. Він повернувся в своє селення, але потім несподівано почав чахнути і на п’ятий день помер.
IX.
ПІСНІ
Рахи інколи скидаються на людей, але вони зовсім не люди. Вони люблять, коли люди та атані приносять їм жертви та співають пісень. Люди співають їм так:
— Як флейта та мушля,
Звучить привітальна пісня
Духам безодні,
Духам безодні!..
Іе-е-е!
І ми пригощаємо
Духів безодні,
Духів безодні!..
Іе-е-е!
X.
ТУМА-ТЕКАЛІ
Тума-Текалі — горішні рахи. Вони пливуть із Ішу та везуть із собою пекельний вогонь. Вони духи зла, що вистежують решту рахів, але до людей їм все одно. Вони не приймають жертв.
Оля перечитала файл ще раз і раптом голосно, нестримно розсміялась на весь десантний відсік Ембраера, думаючи своє:
«Тума-Текалі — це з глузду зїхати! Це… Класна була б фіча для рекламної концепції. Шкода, нікому тепер запропонувати…»
Десантники вилупились на неї вже зовсім неввічливо, а вона лишень махнула рукою та неуважно буркнула:
— Nichego, ne obrashchaj…
Тоді затнулась і злякано прикрила губи рукою. Тоді ще раз зиркнула на десантників зацькованим вовчим поглядом і розгорнула на півкапсули голографічний екран зі своїми записами — занурилась у нього, соромливо опустивши очі.