— Детектив Хартман, головне управління… — чогось вельми ніяково представився він Олі, і вона здивовано вирячила очі. — Сідайте в мобіль, ну ж бо! Хутчіш!
Він нетерпляче ухопив її за іншу руку — спецназівець свою відвів — та всадовив у пасажирське сидіння, тоді швидко оббіг навкруг тачки і всівся сам, опустивши дверцята з обох боків. Машина піднялась у повітря і, замигавши маячками ще дужче, одразу набрала просто таки божевільну швидкість — вона неслась над передмістями нічного Мюнхена на середній висоті, інколи врізаючись у мерехтливі потоки іншого транспорту та розганяючи їх.
— Мене заарештовано? — несміливо спитала Оля.
Офіцер мовчав, немов не чуючи її. Раптом авіамобіль, зробивши карколомний пірует над безлюдними алейками студентського парку, різко знизився і пристав до стоянки на даху Олиного кампусу.
— Виходьте, — буркнув детектив до Олі.
Як тільки вона вилізла, він підбіг до неї і, узявши за лікоть, поволік до ліфтів.
Сирий осінній вітер носив над стоянкою дрібну мряку.
Оля труснула головою, йдучи, і детектив раптом на ходу зняв свій парадний кітель і несподівано закутав у нього Олю — та навіть уповільнилась від здивування, але детектив її легенько підштовхнув.
— Не спиняйтесь, — буркнув.
Ліфт доправив їх до передпокою Олиної кімнати — там ішов обшук. Оперативники в герметичних дослідницьких комбінезонах та захисних масках порпались у її речах, а один саме робив параметричні знімки з сенсорного вікна. На гравітаційному столику коло нього лежав ретельно запакований та промаркований саморобний Олин випалювач, ванночка стереопринтера та купка різнокольорових льодяників з комедіями…
Детектив, не обмовившись і словом, проштовхався крізь оперативників і провів за собою Олю до її в безладді розстеленого ліжка.
— Сідайте.
Оля, заклопотано озирнувшись, сіла.
— Ви під домашнім арештом, — монотонно пробубнів детектив. — Кімнату покидати не можна. До кімнати буде приставлена озброєна охорона. Якщо вам щось знадобиться — повідомте їм.
Оля відкрила було рота, аби спитати щось, але, протараторивши оте, детектив розвернувся і швидко прокрокував до виходу, на ходу одягаючи кітель. Ольга здивовано огляділась — оперативники немов не помічали її. Тоді вона посунулась спиною до стіни, підібгала ноги, обняла руками коліна і, мов те вовченя, зиркала спідлоба на оперативників.
Але довго зиркати їй не довелось — скоро вся їхня група, забравши промарковані пакунки, полишила кімнату, на Олю навіть і не глянувши. Двері зачинились. Вона посиділа так в самотині ще деякий час, а тоді встала і підійшла до вікна. За ним зіяла пустка осінньої ночі.
Оля смикнула плечима, трошки розігнавши заціпеніння. Що тепер робити? Помитись би… Чи повечеряти? Замовити в кімнату? Навряд чи вони дозволять із кимось зв’язатись… Та і з ким зв’язуватись? Ні з ким. Апетиту немає. Лягати вже спати? Не хочеться. Через не хочу. Відвали! Вляпалась і тут? Ось одстань! Проінспектуєш тутешні буцегарні, хах, там тобі й місце! Одстань, ЧОГО ТИ ПРИСТАЛА??! Зечка, blyad'. Poshla ty na huj! Arestantka, smertnica! Da s'ebis' ot menya!..
Знов почала сама з собою перебалакуватись… Впівголоса і собі під носа, але все ж це ні до чого. Кімната під спостереженням — тут до ворожки не ходи.
Аби якось відволіктись, вона тицьнула по сенсорному вікну, викликаючи господарське меню. На тобі… Система знеструмлена і не функціонує. Тю ти!..
Завагавшись, вона підійшла до дверей і натисла клавішу вічка — верхня половина дверей зробилась прозорою. У передпокої дійсно стояли два спецназівці в бойовому екіпіруванні, як на параді. Один розвернувся до неї, блимаючи червоними вогниками очей крізь тьмяний дисплейний шолом.
— Я слухаю, — мовив боєць.
— Чому не функціонує система керування кімнатою? — спитала вона трохи невпевнено. — А якщо я захочу, наприклад…
— Що ви хочете?
— Горішків… — бовкнула Оля перше, що прийшло в голову. — Арахісу.
— Чекайте, — відрізав боєць і підтюпцем побіг по коридорчику передпокою до ліфтів.
Оля від несподіванки відпустила клавішу, і двері знов зробились суцільними. Вона розвернулась назад і знов сіла на ліжко. Але раптом замигав вогник над контейнером кімнатної пошти, і в контейнер впав чималий пакунок зі смаженим арахісом.
— Повідомте, як щось знадобиться ще, — промовила мембрана динаміка голосом того ж бійця.
Оля взяла пакунок і вляглася на ліжко, витягнувши ноги. Вона трошки полускала горішки, а тоді, наївшись, відкинула голову, склала руки на пузі і, приплющивши очі, почала грати в швидкісний тетріс.