— Ну, док… Як вам наш круїзний лайнер? — весело всміхалась Асланоглу, при цьому кровожерливо зиркаючи з-під лоба. — Прислати вам обслугу в апартаменти?
Або:
— Міс Рушді, почекайте-но!.. Я переживаю, чи ми бува не зіпсували ваш сон.
— Мем?
— Ну, та невеличка перевірка артилерійських систем… Бачте, ви ж не ходите на вранішні шикування, а обслузі я передати якось не стямилась, ох! Клята пам'ять…
— Дякую, мем, я чудово виспалась, — стримано всміхалась Оля. — Дякую за турботу.
— Ну mashallah, а то я вже було… Міс Рушді!
— Так, мем?
— А не хочете бува постріляти по астероїдах, га? Чудовий атракціон! Ми вже в поясі Койпера і… Це абсолютно безкоштовно — усе входить у вартість путівки, дозвілля клієнта для нас передовсім!..
— Дякую, мем, надаю перевагу пасивному відпочинку.
Не так давно Олю це все трошки дістало, і вона, здибавши в коридорі транспортного вузла Нур, що відчитувала когось із матросів, звернулась до неї сама:
— Здоров’я зичу, мем! — усміхнулась вона. — Як ваше самопочуття?
Нур на те ледь не похлинулась повітрям.
— Мем, це моя робота… — турботливо повела рукою Оля. — Якщо вас щось буде непокоїти, найменша дурниця — злість, дратівливість, невмотивована агресія — що завгодно, ви маєте тут же повідомити мені!
Їдуча ненависть клекотала в сіро-зелених очах турчанки. Але вона тут же картинно виструнчилась і без найменшої потреби поправила комір буденного кітеля. І широко всміхнулась білозубою посмішкою.
— Неодмінно, міс Рушді, неодмінно! А зараз прошу мене вибачити — маю купу справ. Керування бойовим зорельотом це, знаєте, не бовтання в солоденькій «дрімоті» або чим ви там ще у себе займаєтесь, даруйте… — спішно ретирувалась вона.
І поки що Олю більше не чіпала.
Оля, правда, не надто тим і переймалась — це була навіть не особиста антипатія чи щось на кшталт того; як їй пояснила Мануела — це скоріше такий специфічний флотський гумор, а окрім цього, капітана, очевидно, трошки бісив той факт, що, окрім командора, Оля була по суті єдиним членом екіпажу, фактично непідзвітним Асланоглу. Це побіжно підтверджував і той факт, що з командором у Асланоглу з самої його появи на борту встановились подібні ж відносини — капітан ошивалась у навігаційному відділі і звідти безпосередньо керувала кораблем, а командор засів отут на містку. Формально Янь був керівником усієї операції, а Асланоглу — самого корабля, але командор не ліз у її справи, а вона, вірогідно, не лізла в його. Як Олі повіла Рамос, їй те було відомо через Семі, ясна річ — капітан та командор навіть бачились особисто лише раз, отоді, коли «Руанда» підібрала його на марсіанській орбіті. Командор прибув до них просто з тамтешнього головного штабу космічних операцій ООН, його перебування на борту взагалі не планувалось і, вірогідно, веселило Асланоглу ще менше, ніж перебування якогось там непідзвітного криптографа Skytek без досвіду бойових операцій. Капітан тоді, мовбито, особисто зустріла командора на орбітальній станції, провела невелику екскурсію кораблем і залишила в спокої. І більше вони навіть не бачились особисто.
— Знаєте… — командор завагався. — Не сприйміть за старечу нетактовність, хех, але я от хотів вам запропонувати скласти мені компанію… так би мовити.
Оля зиркнула і вгледіла в його руці блискучий стерилізаційний термос із кольоровою етикеткою — древній парусник та стилізований напис «Santiago de Cuba» красувались на ній.
Вона повела бровою.
— Це справжній кубинський ром! — всміхнувся командор. — Знаю, знаю, його вже більше ста літ не виробляють і він нікому ні на біс не здався, але…
Він бовтнув термосом.
— …Для членів клубу приберігаються певні запаси. То що?
Командор неуважно махнув рукою, і з утворених у стінах заглиблень вилетіли два службових дрони та двійко стандартних гравітаційних крісел.
— За знайомство і за прибуття?
— Але ж ми прибуваємо лише завтра… — Оля мляво всміхнулась.
Вона куштувала алкоголь один раз у житті — в інтернаті. І це видалось їй тоді неабиякою бридотою — і як тільки предки його вживали? Проте такий жест командора здався їй по-своєму милим.
— Я тільки-но віддав команду, і ми…