Командор підійшов до екрану, і підлога утворила перед ним імпровізований столик — дрони вже метушились там.
— … Прибуваємо з хвилини на хвилину.
— Але ж…
Командор люб’язно вказав на крісло, що саме підлетіло до Олі.
Вона всілася, і крісло понесло її до столика.
— Я вирішив підійти на планетарних… — командор всівся і собі. — Ви ж уже знаєте, куди ми летимо?
Оля знизала плечима.
Капітан всміхнувся і наповнив келих.
— Боюсь лише, що розімлію… — ніяково всміхнулась і Оля. — Я тільки-но з анабіозу і ще не встигла поснідати… хех.
Вона помітила, що дрон якраз поставив на столик блюдце зі смаженим арахісом, і потягла відти жменьку горішків.
«Дуже мило», — відзначила про себе.
Командор наче на хвильку завагався, але тут же махнув рукою.
— Ну, це ми виправимо…
Він тицьнув по своєму напульснику, і перед ним тут же вискочило меню корабельної кухні. Командор штовхнув його до Олі, і воно поплило по повітрю, перед нею спинившись.
Вона, зиркнувши навгад, тицьнула по стейку зі штучної яловичини з гарніром із якоїсь калорійної модифікації бобів, простенький капустяний салат та апельсиновий сік — усе фабричне.
Голографічне меню полетіло назад до командора, і він також тицьнув по ньому.
- І я за компанію… — розслаблено кивнув він і всівся напроти, недбало кинувши розцяцькований кітель на спинку гравітаційного крісла.
Дрони знов пройшли крізь стіни і одразу ж повернулися, навантажені тацями.
Оля з насолодою вдихнула аромат добре просмаженого стейка.
— Давайте я не буду гратися в хованки… — мовив командор, просто і з апетитом вплітаючи салат.
Оля послідувала його прикладу і розрізала свій стейк імпульсним ножем.
— Ви знаєте, куди ми летимо і… знаєте, що це не навчальна операція.
— В загальних рисах, — кивнула Оля і відкусила шматочок м’яса.
«Бо-оже який кайф!» — подумала вона про себе, ледь закотивши очі.
— Знаю, що це патрульний обліт… — байдуже проказала вона, жуючи.
— Не зовсім.
— Тобто?
Оля витріщилась на командора, не донісши нового шматка до губ.
— Зараз… — командор відсьорбнув соку і махнув рукою на полотно екрану.
Той трішки вигнувся і наблизився до його руки.
— Вам відома оця звірюка?
— Ого…
На полотні екрану виник просто гігантський космічний корабель, увесь перламутровий і ніжно-білий, оперезаний рівними тоненькими смужками оглядових палуб, що яскраво переливались усіма кольорами райдуги. Довжелезний і округлий, він розмірено плив між зірок, чимось подібний до гігантського кита давніх літ — цю подібність підсилювали масивні блоки гіпердвигунів на його дещо звуженому «хвості». Навкруг корабля роями ледь видимих вогників носились транспортні, пасажирські та ескортні човники, од чого його розміри здавалися геть нереальними.
— «Independence of the Paradise» — галактичний круїзний лайнер! — урочисто пояснив командор, ледве-ледве всміхнувшись. — Гордість та один із флагманів Paradise Inside…
— Серйозно? — Оля була щиро вражена.
Вона просто таки пожирала очима відео.
— Красиво… Я про такі навіть і не знала якось.
— Не дивно, — кивнув командор. — Це ексклюзив, такі в Сонячній системі не базуються… та й заходять туди рідко. З нашими статками… — він смішно розвів руками, — … годі й мріяти покататись на подібних монстрах.
— Скільки там народу… може бути?
— Десять-п'ятнадцять мільйонів. У залежності від моделі…
— Скільки?? — Оля вражено видихнула.
— Угу, — буденно кивнув Янь. — Але вони рідко беруть таку кількість. Один мій колишній товариш по службі влаштувався на подібний помічником капітана. Зробив пару рейсів і витурили — там у них суворо все. Але розказував… Було що послухати. Так от він казав, що багатії там знімають зазвичай цілі палуби і в’їжджають цілими своїми маєтками — із сім’ями, обслугою, приватними арміями й таке інше… Хех. Тому зазвичай везуть щось близько двох-трьох мільйонів — так він казав. Або й того менше. Там ті кліщі інколи десятиліттями живуть — катаються… Таке розказував! — командор неуважно махнув рукою і задумався.
Оля ж зачаровано позирала на космічного красеня.
«А я думала, змотатись на курортну планету — це бозна-як круто… — скрушно подумала вона. — Ще й Максу хвалилась — немов уже рівня йому! Але він ніколи про таке не казав!..»
Та й не пам’ятала Оля, щоб Макс чи його мати кудись отак-от літали…
— Я знала, що є якісь там круїзи, але такі… — вона додумала вголос.